Лариса Олександрівна Доліна (у дівоцтві — Кудельман) — радянська та російська естрадна і джазова співачка, акторка, педагог, народна артистка Російської Федерації. Одна з небагатьох російських вокалісток, які змогли поєднати академічну школу, джазове інтонування, театральну драматургію та масову естраду в цілісний авторський стиль.
Дитинство та одеська школа виживання
Лариса Доліна народилася 10 вересня 1955 року у Баку (Азербайджанська РСР) у єврейській родині.
- Батько — Олександр Маркусович Кудельман, будівельник;
- Мати — Галина Ізраїлівна Доліна, машиністка.
У віці трьох років родина переїхала до Одеси — міста, яке стало для майбутньої артистки не просто місцем дорослішання, а справжньою школою сценічного виживання. Одеське музичне середовище з його ресторанною культурою, живим джазом і вимогливою публікою сформувало в Доліної головну якість — уміння тримати увагу залу за будь-яких умов.
У юності вона працювала співачкою в ресторанах Одеси — це була жорстка практика, де не пробачали фальші, слабкого дихання й відсутності харизми. Саме там закладалися основи її майбутньої вокальної майстерності та сценічної впевненості.
Музична освіта та ранній професійний старт
Із шести років Доліна почала займатися фортепіано, рано проявивши абсолютний слух і відчуття ритму. Уже в підлітковому віці її інтерес змістився в бік джазу — жанру, що вимагає не лише голосу, а й музичного мислення.
У 1971 році розпочалася професійна кар’єра: Лариса стала солісткою естрадного оркестру «Ми одесити», після чого працювала у провідних колективах СРСР:
-
Державний естрадний оркестр Вірменії (Костянтин Орбелян)
-
Державний естрадний ансамбль Азербайджану (Полад Бюль-Бюль Огли)
-
Оркестр «Сучасник» під керівництвом Анатолія Кролла
Співпраця з Кроллом закріпила за нею статус джазової вокалістки найвищого рівня, яка вільно володіє скетом, складною синкопованою ритмікою та імпровізацією.
Феномен джазу: техніка та міжнародне визнання
Лариса Доліна — одна з небагатьох російських співачок із заявленим вокальним діапазоном до 5 октав. Її вирізняють:
-
найточніше джазове інтонування
-
вільна робота зі скетом
-
потужна дихальна опора
-
контроль регістрів без «розривів»
Важливо й те, що її джазову майстерність визнавали західні музиканти. У різні роки вона співпрацювала з Джорджем Дюком (George Duke) та іншими представниками світової джазової сцени — рідкісний випадок для артистки з СРСР і пострадянського простору.
Гнесінка та «легалізація» таланту
У 1984 році Лариса Доліна закінчила Московське музичне училище імені Гнесіних за спеціальністю «естрадний вокал».
Принциповий момент: на момент закінчення училища вона вже була відомою артисткою. Отримання диплома стало не стартом кар’єри, а її інституційним підтвердженням — своєрідною «легалізацією» таланту в радянській системі, де формальна освіта мала вирішальне значення.
Сольна кар’єра та естрадний успіх
Із 1985 року Доліна почала активну сольну кар’єру, співпрацюючи з композитором Віктором Резниковим. У цей період сформувався її сценічний образ — сильної, драматичної жінки з підкресленою вокальною потужністю.
Ключові концертні програми:
-
«Затяжний стрибок»
-
«Контрасти»
-
«Крижинка»
-
«Маленька жінка»
Кожна з них будувалася як театралізоване музичне висловлювання, а не набір пісень.
Театр, мюзикли та кіно
У 1990 році Доліна виконала головну роль у рок-опері «Джордано» разом із Валерієм Леонтьєвим.
Окрема сторінка — музичний театр:
вона грала Маму Мортон у мюзиклі «Чикаго», де її вокально-драматична подача отримала високі оцінки критиків.
Кінороботи:
-
«Ми з джазу»
-
«Острів загиблих кораблів»
-
«Чародії»
Також її вокальні партії звучать більш ніж у 70 фільмах і мультфільмах, зокрема в анімаційній стрічці «Дуже синя борода», де її голос вважають еталонним прикладом драматичного вокалу в анімації.
Звання та міжнародні виступи
-
1991 — фестиваль Radio Prestige (Франція), аудиторія ~20 000 осіб
-
1993 — Заслужена артистка РФ
-
1998 — Народна артистка Російської Федерації
Особисте життя
Лариса Доліна була одружена тричі:
-
Анатолій Міончінський — донька Ангеліна
-
Віктор Митязов
-
Ілля Спіцин
У 2011 році народилася онука Олександра.
Дискографія Лариси Доліної
Студійні альбоми
1980-ті — ранній період, вініл, міньйони
-
1983 — «Дві мрії»
Пісні Юрія Саульського. Перший офіційний реліз, міньйон. Записи 1982 року. -
1986 — Музика до кінофільму «Танцмайданчик»
Саундтрек із вокальними партіями Лариси Доліної. -
1986 — «Пісня Нептуна»
Пісні з фільму «Танцмайданчик», міньйон. -
1986 — «Затяжний стрибок»
Один із ключових ранніх альбомів. Частину пісень було записано раніше та перевидано в нових аранжуваннях. -
1988 — «Картковий будиночок»
Пісні Віктора Резникова. Формування естрадного образу Доліної. -
1989 — «Новий день»
Перший повноформатний альбом, виданий за межами СРСР (лейбл Balkanton).
1990-ті — пік популярності та естрадна класика
-
1990 — «Жовтий диявол»
Пісні Ігоря Корнелюка, міньйон. -
1993 — «Крижинка»
Один із найвпізнаваніших альбомів, що закріпив статус зірки. -
1993 — «Пробач мене»
-
1994 — «Звикай до Лариси Доліної»
-
1995 — «Доліна в долині пристрастей»
-
1996 — «Прощавай… немає “До побачення”»
-
1997 — «Погода в домі»
Найкомерційно успішний альбом 1990-х. Пісня стала візитівкою артистки. -
1998 — «Щаслива доля»
-
1999 — «Співачка і музикант»
2000-ті — зрілість, експерименти, джаз
-
2000 — «Епіграф»
-
2000 — «По-новому жити»
-
2002 — «Carnival of Jazz»
Джазовий проєкт, що закріпив за Доліною статус джазової діви. -
2003 — «Острови кохання»
-
2004 — «Відлига»
-
2006 — «Обпалена душа»
-
2008 — «Hollywood Mood»
Англомовний джазовий альбом. -
2009 — «Carnival of Jazz-2: No Comments»
Продовження джазової серії.
2010-ті — 2020-ті
-
2010 — «Route 55»
-
2012 — «LARISA»
-
2015 — «Знімемо маски, панове»
Частина джерел продовжує враховувати ранні міньйони й саундтреки окремо, тому в різних зведеннях кількість «студійних альбомів» може відрізнятися. У цій версії наведено редакційно коректний перелік основних релізів.
Саундтреки та кіноальбоми (обране)
-
«Танцмайданчик» (1986)
-
«Чародії» (1982) — вокальні партії
-
«Ми з джазу» (1983)
-
«Острів загиблих кораблів» (1987)
-
«Людина з бульвару Капуцинів» (1987)
-
«Дуже синя борода» (1979, мультфільм) — еталонна вокальна робота
-
«Бременські музиканти & Co» (2000)
Збірки
-
«The Best» (офіційна збірка найкращих пісень)
Відеографія (кліпи, ключові відеороботи)
-
«Ресторан» (1996)
-
«Ангел» (1996)
-
«До побачення» (1996)
-
«Погода в домі» (1997)
-
«Стіна» (1999)
-
«Три троянди» (1999)
-
«Не зрозумів» (2004)
-
«Квіти під снігом» (2006)
-
«По зустрічній» (2020)
Громадянська позиція та 2020-ті роки
У 2003 році Доліна вступила до партії «Єдина Росія».
У 2022 році публічно підтримала російське вторгнення в Україну, після чого у 2023 році була внесена Україною до санкційних списків.
2025 рік став для Лариси Доліної одним із найважчих за останні десятиліття. Окрім загальної кризи публічної репутації, широкий резонанс отримала ситуація навколо квартири в Хамовниках, що завершилася судовим рішенням про виселення.
Цей епізод став символічним фіналом непростого періоду в її житті — часом, коли особисті, майнові та репутаційні питання вперше за довгий час вийшли на перший план, затьмаривши творчу повістку.
Сучасне становище
Попри вік, критику та політичні суперечки, Лариса Доліна продовжує виступати, брати участь у музичних проєктах і викладати вокал. Для одних вона залишається іконою вокальної майстерності, для інших — суперечливою фігурою епохи, але її внесок у розвиток джазу та естрадного вокалу залишається незаперечним.
Редакційний висновок
Лариса Доліна — не просто популярна співачка, а унікальний вокальний феномен, який пройшов шлях від одеських ресторанів до міжнародних джазових сцен. Її історія — це хроніка таланту, дисципліни та суперечностей, без яких неможливо уявити музичну культуру пізнього СРСР і пострадянської Росії.
