Віктор Робертович Цой (21 червня 1962, Ленінград, СРСР — 15 серпня 1990, 35-й кілометр траси R-126 Слока — Талсі, Тукумський район, Латвія) — радянський рок-музикант, автор пісень, поет, художник і актор корейсько-російського походження. Він був засновником і лідером рок-гурту «Kino», що входив до Ленінградського рок-клубу й спочатку виступав під назвою «Garin i Giperboloidi» («Гарін і гіперболоїди»). До цього Цой грав у гуртах «Palata No. 6» («Палата № 6») та «Avtomaticheskie udovletvoriteli» («Автоматичні задовільнячі»).
Цоя вважають одним із найвпливовіших і найвідоміших рок-музикантів СРСР. Він писав тексти й музику, був фронтменом і головною творчою силою гурту «Kino», який припинив існування після його смерті.
Перший альбом «Kino» — «45» — вийшов 1982 року. Загалом гурт випустив вісім студійних альбомів, останній — вже посмертно. Склад неодноразово змінювався, а до середини 1980-х років стабілізувався: окрім Віктора, до нього входили Юрій Каспарян, Георгій Гурʼянов та Ігор Тіхоміров.
Музика й образ Цоя породили феномен «kinomania», а його пісні й досі залишаються впізнаваними й затребуваними для нових поколінь слухачів.
Біографія та карʼєра
Ранні роки
Віктор Цой народився 21 червня 1962 року в Ленінграді. Дитинство минуло в районі Московського парку Перемоги. Він був єдиною дитиною в родині інженера корейського походження Роберта Максимовича Цоя та вчительки фізкультури Валентини Василівни Цой (Гусєвої).
У 1970-х роках Віктор навчався в розташованій поруч школі, де працювала його мати. У 1973 році батьки розлучилися, але приблизно за рік відновили стосунки та знову зійшлися.
У 1974–1977 роках Цой відвідував середню художню школу, де сформувалося його перше музичне коло спілкування й зʼявився гурт «Palata No. 6». У цей період він написав свої перші тексти пісень і вже серйозно захоплювався музикою.
Згодом Віктор вступив до Ленінградського художнього училища ім. В. А. Сєрова, але був відрахований за неуспішність. Після цього навчався у ПТУ (СГПТУ-61) за спеціальністю різьбяра по дереву й уміло професійно вирізати фігурки нецке.
У юності захоплювався Михайлом Боярським, Володимиром Висоцьким, а пізніше — Брюсом Лі. Займався східними єдиноборствами й тренувався разом із майбутнім товаришем по гурту Юрієм Каспаряном.
Родина та походження
Родина за походженням
Прізвище Цой (корейське прізвище 최) належить до давніх корейських родів. По батьківській лінії предки Віктора походили з району міста Вончжу на Корейському півострові. Один із його пращурів, Цой Йон Нам, на початку ХХ століття переселився до Владивостока, а згодом родину зачепили депортації корейців у СРСР.
Дід по батьківській лінії, Максим Максимович Цой, був учителем і разом із сімʼєю був висланий до Казахстану, де працював і служив в органах держбезпеки. У нього було кілька дітей, серед яких — батько Віктора, Роберт Максимович.
Батько Віктора народився в Казахській РСР, пізніше переїхав до Ленінграда, здобув інженерну освіту й познайомився там зі своєю майбутньою дружиною. Саме він показав Віктору перші акорди на гітарі.
По материнській лінії серед предків Цоя були російські селяни й учасники російсько-японської війни та Другої світової, деякі з них пережили блокаду Ленінграда. Мати, Валентина Василівна, усе життя прожила в місті й працювала викладачем фізкультури.
Власна родина та діти
Дружиною Віктора Цоя була Марʼяна (Маріанна) Цой (1959–2005). Вони познайомилися 5 березня 1982 року на квартирнику, коли Марʼяна працювала в цирку і займалася постановочною частиною. Почувши пісні Віктора, вона почала допомагати просувати гурт «Kino».
Шлюб зареєстрували 4 лютого 1984 року. У 1985 році народився син Олександр Цой — єдина дитина музиканта. Згодом Олександр займався програмуванням, дизайном, писав музику й брав участь у музичних проєктах.
Наприкінці 1980-х у житті Цоя зʼявилася Наталія Разлогова, кінознавець і перекладачка. Віктор і Наталія познайомилися на зйомках і почали жити разом, при цьому офіційно він із Марʼяною не розлучався. Разлогова була поруч із ним у останні роки життя й перебувала в Латвії в момент його загибелі.
Музична карʼєра
«Palata No. 6» та «Avtomaticheskie udovletvoriteli»
Ще під час навчання в художній школі сформувався гурт «Palata No. 6» на чолі з Максимом Пашковим, де Цой спочатку грав на бас-гітарі й був співавтором аранжувань. У цей період він починає писати власні пісні й пробує себе як вокаліст.
Наприкінці 1970-х Віктор опиняється в середовищі ленінградського панк- та рок-андеграунду й знайомиться з Андрієм Пановим (Свіном), лідером гурту «Avtomaticheskie udovletvoriteli», а також із гітаристом Олексієм Рибіним. Разом з «Avtomaticheskie udovletvoriteli» Цой їздить до Москви й бере участь у підпільних концертах. Саме тоді зʼявляються ранні пісні на кшталт «Moi druzya» («Мої друзі»), які привертають увагу рок-спільноти.
«Garin i Giperboloidi»
У 1981 році під час відпочинку в Криму компанія Цоя, Рибіна та Олега Валінського вирішує створити власний гурт, який отримує назву «Garin i Giperboloidi» («Гарін і гіперболоїди»), ймовірно за пропозицією Бориса Гребенщиковa.
Повернувшись до Ленінграда, музиканти починають репетиції й невдовзі приєднуються до Ленінградського рок-клубу. Уже в січні 1982 року колектив офіційно приймають до його складу. Саме на базі цього проєкту формується майбутній гурт «Kino».
«Kino»
Перший альбом
Після відходу Олега Валінського й зміни назви на «Kino» гурт розпочав роботу над дебютним альбомом. Навесні 1982 року в студії Андрія Тропілло записується магнітоальбом «45», названий так за приблизну тривалість запису в хвилинах. У студійній роботі брали участь музиканти гурту «Akvarium» («Акваріум»), що суттєво вплинуло на звучання матеріалу.
Паралельно «Kino» починає давати квартирні та клубні концерти, поступово здобуваючи популярність у Ленінграді й Москві. Багато записів цього періоду розійшлися країною у вигляді неофіційних копій та бутлегів.
Другий склад «Kino» та розквіт
Після відходу Олексія Рибіна склад гурту змінюється. До Цоя та гітариста Юрія Каспаряна приєднуються бас-гітарист Олександр Тітов (пізніше його замінює Ігор Тіхоміров) та барабанщик Георгій Гурʼянов. До середини 1980-х формується «класичний» склад.
У цей період виходять альбоми:
-
«Nachalnik Kamchatki» (1984),
-
«Eto ne lyubov» (1985),
-
«Noch» (1986),
-
«Gruppa krovi» (1988),
-
«Zvezda po imeni Solntse» (1989).
Робота в котельні «Kamchatka», де Цой працював кочегаром, стала важливою частиною його біографії: там писалися тексти, проходили репетиції й знімалися перші документальні фільми про ленінградський рок.
Друга половина 1980-х приносить гурту всесоюзну популярність. Поява Цоя у фільмах «Assa» і «Igla», вихід альбому «Gruppa krovi» і пісні «Peremen» («Перемен») перетворюють «Kino» на символ епохи перебудови. Починаються масштабні гастрольні тури та стадіонні концерти, зокрема виступ у Лужниках у 1990 році.
У 1990 році Цой і Каспарян виїжджають до Латвії, де на переносній студії готують матеріал для нового альбому. Після загибелі Віктора його завершать учасники гурту, а платівка отримає назву «Chyorny albom» («Чорний альбом», 1991).
Смерть і похорон
15 серпня 1990 року Віктор Цой загинув у автомобільній аварії на 35-му кілометрі автодороги R-126 (нині R-128) Слока — Талсі в Латвії, неподалік від Юрмали. Він повертався з риболовлі на автомобілі «Москвич-2141», коли машина зіткнулася з пасажирським автобусом.
Офіційне слідство дійшло висновку, що Цой втратив контроль над автомобілем, ймовірно, заснувши за кермом. Алкоголю чи наркотичних речовин у його організмі виявлено не було.
Похорон відбувся 19 серпня 1990 року на Богословському кладовищі в Ленінграді. Попри прохання рідних обмежити кількість присутніх, попрощатися з музикантом прийшли тисячі шанувальників. Загибель Цоя спричинила потужний емоційний відгук, фіксувалися численні випадки фанатських суїцидів.
Альтернативні версії загибелі
Після смерті музиканта зʼявилися різні альтернативні пояснення причин аварії: від версій про відволікання на зміну касети в магнітофоні до конспірологічних гіпотез про насильницьку смерть. Втім, офіційна версія лишається незмінною — перевищення швидкості та втрата концентрації на складній ділянці дороги.
Стиль і аналіз творчості
Філософія Сходу в творчості Цоя
Культурна двоїстість — поєднання російської та корейської (східної) традицій — часто розглядається як важлива складова творчої індивідуальності Віктора Цоя. Його інтерес до східних єдиноборств, фігури Брюса Лі, даоських і буддійських мотивів позначився на образній системі текстів:
-
акцент на внутрішньому шляху та самопізнанні;
-
мінімалізм форми при високій щільності смислів;
-
увага до самоконтролю, гідності й особистої відповідальності.
У багатьох піснях присутня ідея пошуку «свого шляху» та слідування внутрішньому закону, а не зовнішнім правилам.
Ліричний герой пісень Цоя
Ліричний герой Цоя — самотня, але внутрішньо сильна людина, яка усвідомлює свою відокремленість від навколишнього світу й готова нести відповідальність за власний вибір. Вона прагне змін, свободи й чесності, часто перебуваючи в конфлікті з суспільством.
Ключові мотиви:
-
війна як метафора внутрішньої боротьби;
-
ніч як простір самопізнання;
-
дорога й шлях як образ життєвого вибору;
-
зірка як символ призначення та вищої мети.
Еволюція ліричного героя
У міру розвитку дискографії образ героя змінюється:
-
ранні альбоми («45», «46») — герой розгублений, відчуває відчуженість від світу й безвихідь, але зберігає надію;
-
середина 1980-х («Nachalnik Kamchatki», «Eto ne lyubov», «Noch») — герой усвідомлює свою інакшість, формується протест і небажання підкорятися загальним правилам;
-
«Gruppa krovi», «Zvezda po imeni Solntse» — герой приймає на себе роль борця, готового до зіткнення зі світом, іде «на поклик зірки»;
-
«Chyorny albom» — посилюється відчуття наближення кінця, загострюється тема самотності й звучить запитання: хто продовжить шлях далі.
Критичне сприйняття
Критики часто відзначали крайній мінімалізм поетики Цоя: прості слова, повторювані образи, прямі конструкції. Водночас саме в цій простоті багато хто бачить силу його текстів: можливість універсального прочитання, «маршовий» характер, поєднання побутового рівня з філософською глибиною.
Живопис
За першою професією Віктор Цой був художником. Він був повʼязаний із ленінградським художнім андеграундом і обʼєднанням «Novie khudozhniki» («Нові художники»), працював у манері примітивізму та експресіонізму, інколи писав на клейонці, подібно до Ніко Піросмані.
Його живопис вирізняють:
-
яскраві, спрощені форми;
-
чіткий контур і насичений колір;
-
інтерес до «наскальної», майже графіті-подібної мови;
-
теми дороги, міста й людей-символів.
Перша виставка
Довгий час картини Цоя зберігалися в приватних архівах. Перша велика виставка його робіт відбулася вже у XXI столітті, коли було представлено полотна з колекції Наталії Разлогової та інших власників. Показ підтвердив інтерес до Цоя як до самостійного художника, а не лише музиканта.
Виставки-байопіки
У 2020-х роках було організовано масштабні виставки-байопіки, що поєднували живопис, документи, особисті речі, музику й відеоматеріали. На них показали десятки робіт Цоя, чернетки, гітари, кінохроніку й відтворили різні грані його творчості — від рок-музики до кіно та візуального мистецтва.
Тема смерті й автокатастрофи
У пізніх живописних роботах Цоя помітно частішають мотиви дороги й автомобіля. Картини із зображенням трас, машин і фігур у дорозі були написані незадовго до його загибелі, що породило численні інтерпретації й розмови про «пророчий» характер цих образів.
Підробки
Зі зростанням інтересу до живопису Цоя на арт-ринку зʼявилася велика кількість підробок, часто без задокументованого походження. Це стало серйозною проблемою для колекціонерів і експертів і водночас непрямим визнанням його статусу як художника.
Вибрана фільмографія
Віктор Цой знявся у восьми фільмах і низці телепрограм. Серед найпомітніших робіт:
-
«Yya-kha» (короткометражний фільм, камео);
-
«Konets kanikul» («Кінець канікул», музичний фільм за участю гурту «Kino»);
-
«Dialogi» («Діалоги», документальний фільм про «Pop-mekhanika»);
-
«Rock» (документальний фільм Олексія Учителя);
-
«Assa» (епізодична роль, фінальний виступ із «Peremen»);
-
«Igla» («Голка», головна роль, персонаж Моро — за цю роботу його визнано актором року за опитуванням журналу «Sovetsky ekran»);
-
участь фрагментами концертів і пісень у низці інших проєктів.
Дискографія
У складі гурту «Kino» (студійні альбоми)
-
1982 — «45»
-
1983 — «46»
-
1984 — «Nachalnik Kamchatki»
-
1985 — «Eto ne lyubov»
-
1986 — «Noch»
-
1988 — «Gruppa krovi»
-
1989 — «Zvezda po imeni Solntse»
-
1991 — «Chyorny albom» (посмертний реліз)
Окрім студійних альбомів, існує велика кількість збірок, концертних записів, перевидань і посмертно відновлених треків («Ataman», пізні сингли з реміксами й новими аранжуваннями).
Спадщина
Памʼятники
На честь Віктора Цоя встановлено численні памʼятники й меморіали:
-
монументи на місці загибелі на трасі Слока — Талсі в Латвії;
-
памʼятники в Санкт-Петербурзі (зокрема біля музею-котельні «Kamchatka» та в сквері на проспекті Ветеранів);
-
скульптури в Барнаулі, Окуловці, Алмати, Елісті, Кургані та інших містах;
-
тимчасові й постійні меморіали, відкриті до ювілейних дат.
«Mistsa Tsoia» («Місця Цоя»)
Під «місцями Цоя» зазвичай мають на увазі:
-
могилу на Богословському кладовищі у Санкт-Петербурзі;
-
котельню-музей «Kamchatka» на вулиці Блохіна;
-
місця зйомок фільмів («Igla», «Konets kanikul» тощо);
-
майданчики, повʼязані з виступами й раннім побутом музиканта.
«Steny Tsoia» («Стіни Цоя»)
Москва
Найвідоміша «стіна Цоя» розташована в Кривоарбатському провулку (район Старого Арбату). Вона зʼявилася після його смерті й була вкрита написами «Цой жив», цитатами з пісень і малюнками. Стіна стала місцем неформальних зустрічей шанувальників і символом фанатської памʼяті.
Україна
«Стіни Цоя» зʼявилися в Києві, Дніпрі, Камʼянському та інших містах, часто на набережних або в центральних районах, де фанати збираються, співають пісні й залишають написи.
Білорусь
Відомі стіни памʼяті в Мінську й Могильові, оформлені як елементи міського простору та неформальні меморіали.
Котельня-музей «Kamchatka»
«Kamchatka» — колишня котельня в Санкт-Петербурзі, де Цой працював у середині 1980-х і де репетирували багато учасників Ленінградського рок-клубу. Нині це клуб-музей з експозицією, присвяченою гурту «Kino» та рок-сцені того часу.
Вулиці
У різних містах Росії та Казахстану вулицям присвоєно імʼя Віктора Цоя. Це відображає перехід від неформальної памʼяті до офіційного визнання його внеску в культуру.
Сквери й парки
Сквери й парки імені Цоя існують, зокрема, в Санкт-Петербурзі (поруч із «Kamchatka») і Красноярську, де встановлено памʼятні знаки та обʼєкти, присвячені музиканту.
Предмети й артефакти, присвячені Цою
-
астероїду присвоєно імʼя Віктора Цоя;
-
випущено ювілейні монети й поштові марки;
-
його імʼя й образи з пісень використовуються в арт-обʼєктах, стріт-арті й музейних експозиціях.
У філателії та нумізматиці
До образу Цоя зверталися національні поштові та банківські емітенти: випускалися марки й памʼятні монети, присвячені йому та гурту «Kino».
У культурі
«Kinomania» («Кіноманія»)
Феномен «kinomania» — це стале поклоніння гурту «Kino» і особисто Віктору Цою, що виникло ще за його життя й посилилося після загибелі. Характерні риси:
-
наслідування стилю одягу та поведінки;
-
«паломництва» до місць, повʼязаних із його імʼям;
-
використання його пісень як символів протесту та внутрішньої свободи.
У літературі
Про Віктора Цоя написано безліч біографічних і художніх книжок. У художній літературі він постає героєм епохи, символом перебудови та фігурою, яку порівнюють із провідними музикантами світової рок-сцени.
Біографічні праці
Існують докладні біографії, написані людьми з його оточення, родичами й журналістами, а також фундаментальні дослідження життя й творчості музиканта.
У художній прозі
Цой стає персонажем романів у жанрі альтернативної історії та фантастики, де автори моделюють можливі сценарії його життя й «порятунку».
У музиці
Пісні гурту «Kino» неодноразово переосмислювалися:
-
офіційні трибʼют-альбоми;
-
кавер-версії рок- і реп-виконавців;
-
симфонічні проєкти з оркестровими аранжуваннями пісень Цоя;
-
концерти, приурочені до ювілейних дат.
Трибʼюти памʼяті Віктора Цоя
Випускалися збірки за участю відомих музикантів, які виконують його пісні в нових аранжуваннях, а також великі концертні програми («Simfonicheskoe KINO», проєкти «KINoproby» тощо).
У театрі
На сценах сучасних театрів ставлять вистави, присвячені життю та пісням Віктора Цоя, де його музика стає основою драматургії й своєрідним коментарем до подій на сцені.
Виставки
Проводяться масштабні виставки, присвячені Цою як музиканту й художнику. На них демонструють його картини, документи, фотографії, афіші, особисті речі й мультимедійні інсталяції, що дозволяють побачити різні грані його особистості.
Підсумок
Віктор Цой — одна з центральних постатей російської рок-культури та масової свідомості кінця XX століття. Його біографія поєднує кілька сфер: музику, кіно, живопис, неформальний рух і офіційний культурний канон. Пісні Цоя й далі звучать у фільмах, на мітингах, концертах і в щоденному житті, а його образ залишається символом внутрішньої свободи, цілісності й готовності йти обраним шляхом до кінця.
