Сергей Лазарев
DJ Грув (справжнє ім’я — Євген Анатолійович Рудін; народився 6 квітня 1972 року в Апатитах, Мурманської області) — російський діджей, електронний музикант, композитор, продюсер і кінокомпозитор, один із помітних учасників формування російської клубної сцени 1990-х. Працював із хаусом, техно, брейкбітом, джанглом, драм-н-бейсом, даунтемпо та іншими напрямами електронної музики. Широкій аудиторії відомий за композиціями «Счастье есть», «Ноктюрн», «Ответ», «Мужики не танцуют», електронними переробками музики зі «Служебного романа» та численними реміксами.
Кар’єра DJ Грува пов’язана одразу з кількома етапами розвитку російської електронної музики: петербурзькими вечірками початку 1990-х, першими великими рейвами, московськими клубами, радіостанцією «Станция 106,8 FM» і виходом клубної електроніки в масовий радіо- та телеефір. Пізніше Рудін багато працював для кіно й зайнявся музичною освітою.
Дитинство в Апатитах і музична освіта
Євген Рудін виріс в Апатитах. Музикою почав займатися приблизно з п’яти років, навчався гри на фортепіано. У загальноосвітній і музичній школах його однокласником був майбутній телеведучий Андрій Малахов. Разом вони займалися сольфеджіо й співали в хорі: Малахов навчався гри на скрипці, Рудін — на фортепіано.
У другій половині 1980-х Рудін захопився брейк-дансом, танцював у мурманській команді «Санаторий» і брав участь у фестивалі «Архангельск '88». Ще до знайомства з клубною електронною музикою він опинився всередині нової молодіжної культури, де музика й танець існували як єдине середовище.
У 1989 році Рудін переїхав до Ленінграда. Він займався оперним вокалом на відділенні при консерваторії, виконував класичний репертуар. Навчання тривало близько двох років, після чого інтерес до нової електронної сцени поступово витіснив академічний напрям.
Фонтанка, перші рейви та початок діджейської кар’єри
У 1991 році один із друзів привів Євгена на вечірку на Фонтанке, 145 — один із майданчиків клубної культури Петербурга, що тоді зароджувалася. Там він близько познайомився з роботою діджеїв на вінілі й почав опановувати техніку зведення.
Важливою подією для молодої російської рейв-сцени стала Gagarin Party, що відбулася 14 грудня 1991 року в павільйоні «Космос» на ВДНГ у Москві. Такі заходи вивели електронну танцювальну музику з невеликого андеграундного середовища до значно ширшої аудиторії.
Свій перший повноцінний діджейський сет DJ Грув відносить до 1992 року. Він виступав у петербурзькому клубі «Планетарий», граючи практично всю ніч — від хаусу до жорсткішого техно й брейкбіту.
На початку 1990-х Рудін також брав участь в електронному проєкті Not Found. У цей період з’явилися його перші спроби самостійно створювати електронну музику. Поступово він почав виступати не лише в Санкт-Петербурзі, а й у Москві.
DJ Грув, джангл і Storm Crew
Псевдонім DJ Грув закріпився за Євгеном Рудіним у першій половині 1990-х. Його інтереси не обмежувалися одним стилем: він грав хаус і техно, експериментував із брейкбітом, а пізніше активно зайнявся джанглом.
Спільно з DJ Дэном він створив проєкт Storm Crew. У 1997 році вийшов мініальбом New Level із композиціями «Step Off», «Liquid Sky», «Password» і «Fever 95». Проєкт став одним із ранніх російських досвідів роботи з джанглом і драм-н-бейсом.
Паралельно Грув займався реміксами. У середині 1990-х він переробив пісні гурту «Мальчишник», експериментуючи з клубним звучанням і брейкбітом. Цей матеріал склав альбом «Мальчишник представляет DJ Грув: Поговорим о сексе».
«Станция 106,8 FM»
У 1995 році почала мовлення московська радіостанція «Станция 106,8 FM», орієнтована на сучасну танцювальну та альтернативну електронну музику.
Євген Рудін став її першим програмним директором і брав участь у формуванні ефірної сітки. Разом із DJ Дэном він вів програму «Шторм», де звучали брейкбіт, джангл та інші актуальні напрями електронної сцени.
Робота на радіо стала для Грува переходом із клубного андеграунду до ширшої музичної індустрії.
«Счастье есть»
Головний комерційний прорив стався у 1996 році, коли DJ Грув випустив альбом «Счастье есть». Однойменна композиція стала одним із найвпізнаваніших російських електронних треків десятиліття.
У записі використано голоси Михайла та Раїси Горбачових. Фрази були спеціально записані, після чого Грув вбудував їх у композицію. Мелодійна клавішна тема поєднувалася з м’яким танцювальним ритмом, близьким до естетики dream house середини 1990-х.
Успіх «Счастье есть» показав, що електронна музика клубного походження може вийти в масовий радіо- й телевізійний ефір.
У той самий період Грув написав музику для композиції «Голосуй или проиграешь», записаної учасниками «Мальчишника» в межах однойменної президентської передвиборчої кампанії 1996 року.
«Ноктюрн» і ремікси кінця 1990-х
Наступним великим авторським альбомом став «Ноктюрн», випущений у 1997 році. На ньому Грув продовжив поєднувати танцювальну електроніку з мелодійними й атмосферними темами. До платівки увійшли «Мечта», «Метеор», «Вечное движение», «Ромео и Джульетта», три частини «Ноктюрна» і ремікс «Где-то далеко» з вокалом Йосипа Кобзона.
Особливо відомою стала «Ноктюрн. Часть 3». Композиція та знятий на неї кліп закріпили успіх Грува за межами клубної аудиторії.
У цей самий період музикант активно працював із реміксами, зокрема на пісні Володимира Кузьміна та матеріал Йосипа Кобзона. Поєднання пам’яті про радянську естраду із сучасним електронним аранжуванням стало однією з характерних рис його творчості кінця 1990-х.
«Шесtь», «Мужики не танцуют» і експерименти 2000-х
У 2000 році вийшов альбом «Шесtь». До нього увійшли «Ответ», «Дискофан», «Мария», «Весна 2000», «Крылья», «Сейчас я улечу» та інші композиції. Хаус тут сусідив із повільнішими й атмосфернішими формами електронної музики.
У 2002 році з’явився «Мужики не танцуют». Грув продовжив працювати одразу з кількома напрямами й не намагався втримувати весь матеріал у межах одного клубного стилю.
У 2003 році музикант випустив «Зеркало», пов’язаний з експериментальним псевдонімом DJ вурГ. Наступним помітним проєктом став «Служебный роман».
«Служебный роман» і музика радянського кіно
У 2004 році DJ Грув випустив електронну переробку музичної теми з фільму Ельдара Рязанова «Служебный роман». Запис отримав широку радіоротацію, а пізніше з’явилися однойменні релізи «Служебный роман» і «Служебный роман 2».
Грув звертався й до інших упізнаваних тем радянського кіно й телебачення, включно з музикою з «Берегись автомобиля», «Семнадцати мгновений весны» та заставкою «Ералаша».
Музика для кіно
Окремий напрям кар’єри Євгена Рудіна — робота для кінематографа. Ще в 1990-х він брав участь у створенні музики до фільму Гаріка Сукачова «Кризис среднего возраста», а пізніше працював над картиною Романа Качанова «Даун Хаус».
Надалі він писав музику для фільмів і серіалів, серед яких «Фобос. Клуб страха», «Наша Russia: Яйца судьбы», «Зелёная карета», «Маршрут построен», «Молот», «Дом фарфора» і «Смертельные иллюзии».
Кіномузика дозволила Груву активніше працювати з ембієнтом, даунтемпо, інструментальними електронними фактурами та композиціями, не розрахованими безпосередньо на танцпол.
Пізні альбоми
У другій половині 2000-х з’явилися «Белый альбом» і «ЯD». У 2011 році дискографія поповнилася проєктами «Черно-белый альбом» і «Я верю».
Альбом My Story in Progress, що вийшов у 2014 році, позначив повернення музиканта до жорсткішої електронної естетики. Значну частину матеріалу становили драм-н-бейс і близькі до нього напрями. Серед композицій — «Nail», «Worm of Love», «That's a Monster», «Soul Magnit», «Nitrogen» і заголовна «My Story in Progress».
Окрім альбомів, Грув продовжував випускати окремі композиції, спільні роботи та ремікси.
Аудіошкола DJ Грува
У 2006 році Євген Рудін та електронний музикант Андрій Абрамов, відомий як Android, заснували в Москві Аудіошколу DJ Грува.
Школа займається навчанням діджеїнгу, створенню електронної музики, роботі з музичними програмами та іншим напрямам сучасного музичного виробництва. Рудін бере участь у її роботі як викладач і проводить майстер-класи.
Основна дискографія DJ Грува
- «Счастье есть» — 1996;
- «Ноктюрн» — 1997;
- «Шесtь» — 2000;
- «Мужики не танцуют» — 2002;
- «Зеркало» — 2003;
- «Служебный роман» — 2004;
- «Служебный роман 2» — 2004;
- «Белый альбом» — 2007;
- «ЯD» — 2007;
- «Черно-белый альбом» — 2011;
- «Я верю» — 2011;
- My Story in Progress — 2014.
Стиль
DJ Грув працював із хаусом, техно, джанглом, драм-н-бейсом, брейкбітом, даунтемпо та експериментальною електронікою. Для значної частини його музики характерне поєднання клубного ритму з виразною мелодією.
Найпомітніший історичний період його кар’єри припав на 1990-ті, коли російська електронна сцена лише формувала власні клуби, радіостанції та аудиторію. Грув одночасно був діджеєм, автором музики, реміксером і радіопрограмістом, а успіх «Счастье есть» зробив його одним із найупізнаваніших російських електронних музикантів свого покоління.
