Snoop Dogg - Біографія та дискографія, усі альбоми й пісні

Snoop Dogg (справжнє ім’я — Келвін Кордозар Бродус-молодший, Calvin Cordozar Broadus Jr.; нар. 20 жовтня 1971 року, Лонг-Біч, Каліфорнія, США) — американський репер, автор пісень, продюсер, актор, телеведучий і підприємець, одна з найбільш упізнаваних постатей в історії хіп-хопу. Його спокійна, розтягнута манера читання стала одним із характерних голосів West Coast rap і G-funk, а дебютний Doggystyle закріпив за ним статус великої зірки ще на початку 1990-х.

Водночас кар’єра Snoop Dogg виявилася значно ширшою за початковий образ gangsta rap-виконавця. За кілька десятиліть він пройшов через Death Row і No Limit Records, записував reggae як Snoop Lion, експериментував із funk і gospel, випускав спільні проєкти, повернувся до бренду Death Row Records уже як його власник і продовжив сольну дискографію у 2020-х. Паралельно Snoop став телеведучим, актором, спортивним наставником і однією з найбільш упізнаваних американських медійних постатей свого покоління.

Лонг-Біч, церква та походження прізвиська Snoop

Келвін Бродус виріс у Лонг-Біч. Його мати Беверлі Тейт відігравала важливу роль у вихованні сина; біологічний батько Вернелл Варнадо значну частину його дитинства був відсутній. Ім’я Calvin Cordozar Broadus Jr. пов’язане з вітчимом, Келвіном Бродусом-старшим.

Прізвисько Snoopy також з’явилося вдома: мати називала сина так через його любов до персонажа коміксу Peanuts і зовнішню схожість із ним. Згодом дитяче ім’я скоротилося до Snoop і стало основою сценічного псевдоніма.

Музична біографія Snoop почалася не з репу. У дитинстві він співав і грав на піаніно в баптистській церкві. Репом Бродус серйозно захопився ще у школі й згадував, що його імпровізації в шкільних коридорах збирали навколо нього натовпи учнів.

213, Nate Dogg і Warren G

Одним із головних ранніх етапів став гурт 213, назва якого відсилала до телефонного коду Лонг-Біч того часу. До його оточення входили Snoop, його родичі Nate Dogg і Lil' ½ Dead та друг Warren G. Саме домашні демозаписи цього кола зрештою змінили кар’єру Snoop.

Особливе значення мав Warren G — зведений брат Dr. Dre. Через нього касета з фристайлом Snoop потрапила до Dre. Продюсера зацікавили характерний тембр і незвична манера молодого репера, після чого він запросив його на прослуховування.

Це знайомство визначило не лише перший етап кар’єри Snoop Dogg, а й значну частину його музичної історії на десятиліття вперед.

Deep Cover і The Chronic

Першим великим спільним записом Dr. Dre і Snoop Doggy Dogg стала Deep Cover — заголовна композиція до фільму 1992 року. Практично одразу Dre залучив нового партнера до роботи над своїм дебютним сольним альбомом The Chronic.

Snoop присутній на платівці значно ширше, ніж звичайний запрошений репер. Його голос став однією з центральних складових The Chronic, особливо в Nuthin' but a 'G' Thang, Fuck wit Dre Day та інших композиціях. Саме тут широка американська аудиторія вперше почула його характерну розслаблену манеру поверх повільного, насиченого синтезаторами G-funk-продакшну Dre.

Успіх The Chronic створив надзвичайно великий інтерес до власного альбому Snoop ще до його виходу.

Doggystyle — один із найбільших реп-дебютів 1990-х

Doggystyle вийшов 23 листопада 1993 року на Death Row Records. Головним архітектором звучання виступив Dr. Dre, а сам альбом довів естетику G-funk до однієї з найбільш упізнаваних форм: повільні басові лінії, високі синтезаторні партії, funk-семпли й навмисно спокійна читка Snoop.

Платівка дебютувала на першому місці Billboard 200 і продалася накладом близько 806 тисяч примірників за перший тиждень. Billboard зазначав, що на той момент це був рекордний старт для нового виконавця незалежно від жанру.

Головними композиціями стали Who Am I (What's My Name)?, Gin and Juice, Doggy Dogg World і Murder Was the Case. Американська RIAA вже у травні 1994 року сертифікувала альбом як чотириразово платиновий.

Doggystyle закріпив одразу кілька елементів образу Snoop: розмовний flow, специфічну західнокаліфорнійську лексику, гумор, storytelling і майже співуче розташування слів відносно ритму. На відміну від більш різкої подачі багатьох gangsta rap-виконавців епохи, Snoop часто звучав так, ніби не атакує біт, а вільно ковзає по ньому.

Судова справа і Murder Was the Case

Злет кар’єри збігся з важким юридичним періодом. У 1993 році Snoop був обвинувачений у зв’язку зі смертельною стріляниною, здійсненою його охоронцем. Справа тривала протягом значної частини раннього періоду слави репера; у 1996 році Snoop Dogg був виправданий за звинуваченням у вбивстві. Пізніше він називав цей момент одним із найважливіших поворотів власного життя.

Тема суду й можливого ув’язнення була художньо переосмислена ще раніше в короткометражному фільмі та композиції Murder Was the Case. Проєкт і однойменний саундтрек стали важливою частиною міфології раннього Death Row, однак реальну справу й художній сюжет фільму слід розділяти.

Tha Doggfather і кінець першого періоду Death Row

Другий сольний альбом Tha Doggfather вийшов у 1996 році в зовсім іншій атмосфері. Dr. Dre уже залишив Death Row, Tupac Shakur загинув незадовго до виходу платівки, а відносини всередині лейбла ставали дедалі напруженішими. Попри відсутність Dre, альбом знову посів перше місце Billboard 200 і отримав подвійну платинову сертифікацію RIAA.

Невдовзі Snoop вирішив залишити Death Row. Пізніше він згадував цей перехід не лише як діловий конфлікт, а й як спробу фізично та психологічно віддалитися від середовища, яке вважав дедалі небезпечнішим.

Master P і No Limit Records

У 1998 році Snoop підписав контракт із No Limit Records — лейблом Master P із Луїзіани, який швидко розвивався. Перехід мав принципове значення: він дозволив артисту продовжити кар’єру поза Death Row і водночас познайомив його з іншою моделлю музичного бізнесу.

Першим альбомом цього періоду став Da Game Is to Be Sold, Not to Be Told (1998), який також очолив Billboard 200. Потім з’явилися No Limit Top Dogg (1999) і Tha Last Meal (2000). RIAA сертифікувала перший як двічі платиновий, а два наступні — як платинові.

На No Limit Top Dogg відновився студійний зв’язок із Dr. Dre. У той самий період Snoop взяв участь в альбомі Dre 2001, зокрема в Still D.R.E. і особливо The Next Episode, яка стала одним із найвідоміших спільних записів обох виконавців.

Tha Eastsidaz і збереження West Coast-звучання

На межі тисячоліть Snoop одночасно розвивав проєкт Tha Eastsidaz разом із Tray Deee і Goldie Loc. Дебютний альбом Snoop Dogg Presents Tha Eastsidaz 2000 року отримав платинову сертифікацію у США.

Проєкт дозволяв Snoop зберігати більш прямий зв’язок із традиційним West Coast gangsta rap у період, коли його власні альбоми ставали дедалі стилістично різноманітнішими.

Paid tha Cost to Be da Bo$$ і Beautiful

У 2002 році з’явився Paid tha Cost to Be da Bo$$. Особливо важливою стала робота з The Neptunes — продюсерським дуетом Pharrell Williams і Chad Hugo. Сингл Beautiful із Pharrell і Charlie Wilson піднявся до шостого місця Billboard Hot 100 і приніс Snoop дві Grammy-номінації.

Співпраця з Pharrell стала однією з ключових у кар’єрі після Dr. Dre. Вона показала, що голос Snoop однаково природно працює як у традиційному G-funk, так і в значно більш мінімалістичному, сухому й сучасному продакшні The Neptunes.

Drop It Like It's Hot — перший сольний №1 Hot 100

Кульмінацією цієї співпраці стала Drop It Like It's Hot із Pharrell з альбому R&G (Rhythm & Gangsta): The Masterpiece 2004 року. Композиція дійшла до першого місця Billboard Hot 100 і залишалася там три тижні. Це перший і поки що єдиний американський №1 Snoop Dogg як головного виконавця.

Мінімалістичний біт, клацання язиком замість звичної масивної ударної основи й майже шепітна подача Snoop різко відрізняли запис від його робіт епохи Doggystyle. Альбом також містив Signs із Justin Timberlake і Charlie Wilson та інші більш pop-орієнтовані композиції.

Tha Blue Carpet Treatment і повернення до West Coast

Після комерційно орієнтованого R&G Snoop випустив у 2006 році Tha Blue Carpet Treatment. Тут він помітно сильніше повернувся до West Coast hip-hop, одночасно працюючи з Dr. Dre, Pharrell, Timbaland, R. Kelly, Akon, The Game та іншими артистами. Dre спродюсував кілька треків, продовживши періодичну творчу співпрацю із Snoop.

Альбом став ще одним прикладом того, що Snoop не сприймав перехід у pop-культуру як відмову від rap-ідентичності. У його каталозі дедалі частіше паралельно існували радіосингли й значно більш традиційний West Coast-матеріал.

Ego Trippin', Sexual Eruption і експерименти з вокалом

Ego Trippin' 2008 року ще сильніше розширив цей підхід. На Sensual Seduction, також відомій в оригінальній версії як Sexual Eruption, Snoop активно використовував Auto-Tune і повноцінний вокал. Запис отримав дві Grammy-номінації — за сольне rap-виконання і rap-пісню.

Цей період важливий тим, що Snoop перестав сприймати власну манеру як незмінну формулу. Rap, спів, funk і pop дедалі частіше могли існувати на одному релізі.

Young, Wild & Free і робота з новим поколінням

На початку 2010-х важливим партнером став Wiz Khalifa. Їхній спільний проєкт Mac & Devin Go to High School супроводжувався синглом Young, Wild & Free із Bruno Mars, який згодом отримав багаторазову платинову сертифікацію і Grammy-номінацію як Best Rap Song.

Ця співпраця добре відображає одну з причин незвичайного довголіття Snoop Dogg: він рідко будував відносини з молодими артистами виключно як представник «старої школи» й постійно включався в музику наступних поколінь як активний учасник.

Snoop Lion і Reincarnated

Одним із найрадикальніших жанрових поворотів став період Snoop Lion. Після поїздки на Ямайку артист тимчасово змінив сценічне ім’я і записав reggae-альбом Reincarnated, який вийшов у 2013 році.

На платівці rap значною мірою поступився місцем співу та reggae/dancehall. Серед найвідоміших пісень — No Guns Allowed, Ashtrays and Heartbreaks і Here Comes the King. Reincarnated отримав Grammy-номінацію як Best Reggae Album.

Псевдонім Snoop Lion не замінив Snoop Dogg назавжди. Він позначив конкретний творчий період, після якого артист знову повернувся до основного імені.

Snoopzilla і 7 Days of Funk

Практично одночасно Snoop досліджував іншу сторону своєї музичної ДНК — funk. Разом із продюсером Dâm-Funk він створив проєкт 7 Days of Funk і використовував ім’я Snoopzilla, що відсилало до Bootsy Collins. Ця робота особливо наочно показувала, наскільки глибоко G-funk його ранньої кар’єри був пов’язаний із P-Funk і старішою американською funk-традицією.

Bush і повноцінне возз’єднання з Pharrell

У 2015 році вийшов Bush, повністю спродюсований Pharrell Williams. Замість gangsta rap альбом був побудований навколо funk, soul і легшої танцювальної естетики. Серед головних пісень — Peaches N Cream, So Many Pros і California Roll.

Bush став логічним продовженням лінії, розпочатої ще в Beautiful і Drop It Like It's Hot: голос Snoop виявився достатньо характерним, щоб зберігати ідентичність навіть за майже повної зміни музичного середовища.

Coolaid, Neva Left і повернення до власної історії

Coolaid 2016 року і особливо Neva Left 2017-го знову посилили класичну rap-сторону Snoop Dogg. Саме оформлення Neva Left використовувало фотографію молодого Snoop початку 1990-х і підкреслювало ідею зв’язку між сучасною кар’єрою та Лонг-Біч періоду до The Chronic.

На той момент Snoop уже міг вільно переходити між ностальгічним West Coast-звучанням і роботою із сучасними продюсерами, не позиціонуючи один напрям як остаточну заміну іншого.

Bible of Love — повернення до церковного коріння

У 2018 році Snoop випустив масштабний gospel-альбом Snoop Dogg Presents Bible of Love. Двогодинний проєкт містив 32 композиції й багато виконавців gospel і soul. Для артиста це не було випадковим жанровим експериментом: ще дитиною він співав і грав у церкві, а його мати багато років була пов’язана з церковним хором.

Тому reggae-період Snoop Lion і gospel-проєкти не варто розглядати лише як спроби «приміряти інший жанр». Вони пов’язані з ширшими темами його особистої біографії — релігією, віком, сім’єю й поступовою зміною ставлення до власної ранньої репутації.

I Wanna Thank Me

У 2018 році Snoop Dogg отримав зірку на Hollywood Walk of Fame. Під час церемонії його імпровізована промова з повторюваною фразою «I wanna thank me» стала вірусною й пізніше дала назву альбому I Wanna Thank Me 2019 року. Його зірка стала 2651-ю на Алеї слави та була присуджена в категорії Recording.

Сам альбом фактично підбивав проміжний підсумок кар’єри, поєднуючи різні періоди West Coast rap із сучасним продакшном і обігруючи вже сформований образ Snoop як довгоживучої культурної постаті.

Def Jam і Algorithm

У 2021 році Snoop приєднався до Def Jam Recordings як executive creative and strategic consultant. Одним із результатів став Snoop Dogg Presents Algorithm. Цей реліз інколи помилково включають до його нумерованої сольної студійної дискографії, однак за суттю це кураторська збірка, створена для представлення артистів і зв’язків Def Jam.

Того ж року вийшов його власний сольний From tha Streets 2 tha Suites, який коректніше вважати вісімнадцятим основним студійним альбомом.

Повернення до Death Row Records

У лютому 2022 року сталася одна з найбільш символічних подій усієї біографії Snoop Dogg: він придбав бренд Death Row Records, лейбла, на якому тридцятьма роками раніше починалася його міжнародна кар’єра. Початкова угода стосувалася передусім самого бренду; питання прав на різні частини історичного каталогу значно складніше, тому стверджувати, що Snoop автоматично став власником усіх класичних записів Death Row, некоректно.

Практично одночасно вийшов альбом BODR — Bacc On Death Row, який став дев’ятнадцятим сольним студійним LP і першим альбомом Snoop на Death Row після Tha Doggfather з перервою більш ніж у чверть століття.

Надалі Death Row був перезапущений як активний музичний бренд із новими релізами, мерчандайзингом і партнерством із компанією gamma.

Super Bowl LVI

У лютому 2022 року Snoop Dogg разом із Dr. Dre, Eminem, Mary J. Blige і Kendrick Lamar виступив на Super Bowl LVI Halftime Show; 50 Cent з’явився як спеціальний гість. Для Snoop і Dre це стало символічним визнанням культури West Coast hip-hop на одній із наймасовіших телевізійних сцен США.

Mount Westmore

У цей самий період Snoop об’єднався з Ice Cube, E-40 і Too $hort у супергрупу Mount Westmore. У 2022 році колектив випустив альбом Snoop Cube 40 $hort. Проєкт поєднав чотири різні напрями західноамериканського rap і ще раз підкреслив роль Snoop не лише як сольного виконавця, а й як учасника ширшої West Coast-сцени.

Missionary — Dr. Dre знову продюсує цілий альбом Snoop Dogg

13 грудня 2024 року вийшов двадцятий сольний студійний альбом Missionary. Це була перша за три десятиліття повноформатна робота Snoop, повністю побудована навколо продюсерського керівництва Dr. Dre. Сам Snoop називав проєкт своєрідним родичем або духовним продовженням Doggystyle, хоча музично нова платівка не є простою копією альбому 1993 року.

У записі взяли участь Eminem, 50 Cent, Method Man, Jhené Aiko, Sting, Jelly Roll, BJ the Chicago Kid та інші виконавці. Серед ключових композицій — Gorgeous, Another Part of Me, Gunz N Smoke, Last Dance with Mary Jane і Outta da Blue.

Головна цінність Missionary полягала не лише в ностальгії за раннім G-funk. Порівняння з Doggystyle показує, наскільки змінилися обидва учасники: у 1993 році Dre фактично формував молодого виконавця, тоді як три десятиліття потому вони працювали як два самостійні ветерани зі сформованими студійними методами.

Iz It a Crime?

Snoop не став робити після Missionary тривалу паузу. 15 травня 2025 року він несподівано випустив Iz It a Crime? — двадцять перший сольний студійний альбом. На відміну від практично повністю контрольованого Dre попереднього проєкту, тут знову з’явилося ширше коло продюсерів, включно з Battlecat, Nottz, Rick Rock, Soopafly і Pharrell Williams.

Таким чином альбом повертав Snoop до моделі самостійного West Coast-проєкту, де сучасна музика існує поруч зі зв’язками, сформованими ще у 1990-х і 2000-х.

Altar Call і пам’ять про матір

Між Missionary та Iz It a Crime? з’явився ще один важливий проєкт — Altar Call, випущений Death Row Records 27 квітня 2025 року, у день, коли його матері Беверлі Тейт виповнилося б 74 роки. Snoop представляв його як другий gospel-проєкт після Bible of Love.

Apple Music при цьому публікує 21-трековий реліз як альбом Various Artists, тому в суворій сольній нумерації його правильніше розглядати окремо: наступним сольним LP після Missionary залишається Iz It a Crime?.

10 Til' Midnight

Наступний студійний альбом 10 Til' Midnight вийшов 10 квітня 2026 року на Death Row Records / gamma. Офіційний сайт Snoop Dogg визначає його як 22-й сольний студійний альбом. Він містить 14 треків загальною тривалістю близько 35 хвилин.

На платівці з’явилися Swizz Beatz, October London, Trinidad James та інші гості, а до продюсування були залучені Pharrell Williams, Erick Sermon, Nottz, Rick Rock, Soopafly і сам Snoop. Проєкт супроводжувався короткометражним фільмом і продовжив лінію сучасної музики Death Row уже не як архіву 1990-х, а як активного лейбла.

Чому голос Snoop Dogg упізнається миттєво

Музична індивідуальність Snoop будується не навколо технічної швидкості. Його головна особливість — надзвичайно впізнаване ставлення до ритму. Він часто розміщує фрази трохи позаду основного удару, розтягує голосні, використовує майже розмовну інтонацію й легко переходить між rap і мелодичним промовлянням.

Такий стиль ідеально підійшов G-funk Dr. Dre, але виявився значно універсальнішим за початковий контекст. Саме тому Snoop переконливо звучав поверх мінімалістичних бітів The Neptunes, reggae, funk Dâm-Funk, gospel, pop-синглів і сучасного продакшну Death Row.

Інша важлива особливість — голос практично не потребує представлення. Навіть коротка гостьова поява часто сприймається як повноцінний художній елемент саме завдяки тембру, інтонаційним звичкам і власній лексиці виконавця.

Кіно і телебачення

Акторська й телевізійна кар’єра Snoop розвивалася паралельно з музикою. Він з’являвся у Training Day, The Wash, Starsky & Hutch, Soul Plane та багатьох інших ігрових і анімаційних проєктах. З часом його екранний образ дедалі менше залежав виключно від rap-персони початку 1990-х.

Особливо відомим телевізійним проєктом став Martha & Snoop's Potluck Dinner Party із Martha Stewart. Несподівана екранна хімія двох ведучих перетворилася на самостійну частину американської pop-культури й допомогла показати Snoop широкій аудиторії як комедійну й телевізійну особистість, а не лише музиканта.

У 2018 році Netflix випустив документальний серіал Coach Snoop про його роботу з молодіжними командами. У 2024 році він уперше став тренером в американському The Voice, а потім повернувся в крісло наставника у 2025 році.

Олімпійські ігри та перетворення на загальнонаціональну медійну постать

Особливо помітним став 2024 рік, коли Snoop працював спеціальним кореспондентом NBC і Peacock на літніх Олімпійських іграх у Парижі. Він також узяв участь в естафеті олімпійського вогню. Його репортажі й появи на змаганнях несподівано стали одними з найбільш обговорюваних розважальних елементів американського висвітлення Ігор.

Зв’язок зі спортом продовжився: Snoop був призначений першим почесним тренером Team USA до зимових Олімпійських ігор 2026 року й знову взяв участь в олімпійській медіапрограмі NBC.

Snoop Youth Football League

Спорт для Snoop Dogg є не лише телевізійним напрямом. У 2005 році він заснував Snoop Youth Football League, призначену для дітей із міських районів Південної Каліфорнії. Перший сезон зібрав понад 1300 учасників. Ліга займається американським футболом і cheerleading та продовжує працювати більш ніж два десятиліття потому.

Саме власний досвід цієї програми пізніше ліг в основу Coach Snoop і частково надихнув комедійний фільм The Underdoggs 2024 року, де Snoop зіграв головну роль і виступив одним із продюсерів.

Death Row як бізнес-проєкт

Головне підприємницьке досягнення Snoop у музичній індустрії — повернення до Death Row Records уже в ролі власника бренду. Угода 2022 року замкнула незвичну кар’єрну дугу: артист, який колись намагався залишити конфліктну систему старого Death Row, через десятиліття отримав можливість самостійно визначати подальший розвиток імені лейбла.

Після придбання Snoop займався реорганізацією цифрового каталогу й уклав партнерство з gamma. Death Row почав випускати нову музику, включно з власними проєктами Snoop і записами інших виконавців.

Тому вислів «Death Row Records 2.0» може використовуватися неформально, але офіційно лейбл, як і раніше, називається Death Row Records.

Особисте життя і сім’я

Snoop Dogg одружився зі своєю шкільною коханою Шанте Тейлор у 1997 році. У пари троє спільних дітей — Corde, Cordell і Cori. Крім того, у Snoop є син Julian від інших стосунків, тому загалом у музиканта четверо дітей, а не троє.

Сім’я нерідко бере участь і в його публічних проєктах. Наприклад, Snoop, Шанте, їхні діти та онуки разом знімалися у святковій кампанії SKIMS у 2022 році.

Grammy: знаменитий рекорд без перемог

Історія Snoop Dogg із Grammy незвична. За актуальною базою Recording Academy у нього 16 номінацій і жодної перемоги. Номінації охоплюють понад два десятиліття й різні категорії — rap, pop і reggae.

Серед номінованих робіт — Nuthin' but a 'G' Thang, Gin and Juice, Still D.R.E., The Next Episode, Beautiful, Drop It Like It's Hot, Sexual Eruption, Young, Wild & Free і альбом Reincarnated. Він також фігурував серед учасників номінованих альбомів Katy Perry Teenage Dream і Kendrick Lamar To Pimp a Butterfly.

Отже, відсутність власної статуетки Grammy зовсім не означає відсутність визнання Recording Academy: навпаки, Snoop залишається одним із найчастіше номінованих реперів, які жодного разу не вигравали премію.

Студійні альбоми Snoop Dogg

• Doggystyle — 1993
• Tha Doggfather — 1996
• Da Game Is to Be Sold, Not to Be Told — 1998
• No Limit Top Dogg — 1999
• Tha Last Meal — 2000
• Paid tha Cost to Be da Bo$$ — 2002
• R&G (Rhythm & Gangsta): The Masterpiece — 2004
• Tha Blue Carpet Treatment — 2006
• Ego Trippin' — 2008
• Malice n Wonderland — 2009
• Doggumentary — 2011
• Reincarnated — 2013, як Snoop Lion
• Bush — 2015
• Coolaid — 2016
• Neva Left — 2017
• Bible of Love — 2018
• I Wanna Thank Me — 2019
• From tha Streets 2 tha Suites — 2021
• BODR — 2022
• Missionary — 2024
• Iz It a Crime? — 2025
• 10 Til' Midnight — 2026

Саме 10 Til' Midnight офіційний сайт Snoop Dogg визначає як його двадцять другий сольний студійний альбом. Тому Algorithm, спільні записи, різні збірки й Altar Call не слід змішувати з основною нумерованою сольною дискографією.

Інші важливі проєкти

• Murder Was the Case — 1994, саундтрековий проєкт;
• Snoop Dogg Presents Tha Eastsidaz — 2000;
• Duces 'n Trayz: The Old Fashioned Way — 2001, Tha Eastsidaz;
• The Hard Way — 2004, 213;
• Mac & Devin Go to High School — 2011, із Wiz Khalifa;
• 7 Days of Funk — 2013, із Dâm-Funk як Snoopzilla;
• Snoop Dogg Presents Algorithm — 2021, кураторська збірка Def Jam;
• Snoop Cube 40 $hort — 2022, Mount Westmore;
• Snoop Dogg Presents Death Row Summer 2022 — 2022;
• Altar Call — 2025, gospel-проєкт Death Row.

Такий поділ краще відображає реальну структуру величезного каталогу Snoop Dogg і не перетворює спільні, кураторські та лейблові проєкти на фіктивні сольні студійні альбоми.

Головні пісні Snoop Dogg

До найзначущіших записів різних періодів належать Deep Cover, Nuthin' but a 'G' Thang, Who Am I (What's My Name)?, Gin and Juice, Doggy Dogg World, Murder Was the Case, 2 of Amerikaz Most Wanted, Still D.R.E., The Next Episode, Beautiful, Drop It Like It's Hot, Signs, Vato, That's That, Sensual Seduction, Young, Wild & Free, Peaches N Cream, Gorgeous та інші роботи.

Окрему частину масової популярності становлять гостьові появи — наприклад, California Gurls Katy Perry, I Wanna Love You Akon, All I Do Is Win DJ Khaled і численні роботи з Dr. Dre. Billboard нараховує у Snoop три появи на вершині Hot 100, якщо враховувати як власні, так і гостьові записи.

Чому Snoop Dogg пережив кілька поколінь хіп-хопу

Багато зірок gangsta rap початку 1990-х залишилися міцно пов’язаними зі своєю епохою. Snoop Dogg виявився винятком. Він не відмовився від Doggystyle і West Coast-ідентичності, але й не намагався десятиліттями точно відтворювати один і той самий альбом.

Його стратегія будувалася на постійній адаптації. У No Limit він увійшов до іншої регіональної rap-системи; з Pharrell освоїв мінімалістичний mainstream hip-hop; як Snoop Lion записав reggae; з Dâm-Funk — повноцінний funk-проєкт; Bible of Love і Altar Call повернули його до церковного коріння; придбання Death Row перетворило колишнього артиста лейбла на людину, відповідальну за подальше життя самого бренду.

Водночас найбільш упізнавані елементи майже не змінилися: низький голос, неквапливий flow, відчуття ритмічного простору й здатність зробити власну присутність помітною навіть у короткому гостьовому куплеті.

Місце Snoop Dogg в історії хіп-хопу

Snoop Dogg не був творцем gangsta rap або єдиним архітектором G-funk. Ці напрями формувалися завдяки цілій сцені та роботі виконавців і продюсерів, які існували ще до його дебюту. Його історична роль полягає передусім в іншому: він став одним із артистів, які перетворили звучання West Coast початку 1990-х на частину світової масової культури.

The Chronic дав йому міжнародний майданчик, а Doggystyle довів, що впізнаваний rap-голос і локальна каліфорнійська естетика здатні підтримувати альбом надзвичайно великого комерційного масштабу. Через роки Beautiful, Drop It Like It's Hot і Young, Wild & Free показали, що той самий голос може існувати в абсолютно різних поколіннях продакшну.

Особливо незвичним є сучасний етап його біографії. До артиста 1990-х додалися власник Death Row Records, наставник молодіжної футбольної ліги, телеведучий і олімпійський кореспондент, однак музика не перетворилася виключно на елемент минулого. Між Missionary, Iz It a Crime? і 10 Til' Midnight Snoop випустив три сольні альбоми менш ніж за півтора року.

Саме це поєднання пояснює довговічність Snoop Dogg краще за будь-які загальні визначення на кшталт «культурного феномена». Його ранній образ давно став частиною історії хіп-хопу, але сам артист не існує лише всередині ностальгії за Doggystyle: він продовжує випускати музику, працювати з кількома поколіннями виконавців і переосмислювати власну спадщину — аж до повернення до Dr. Dre і Death Row, двох ключових елементів історії, з якої все починалося.