Yaktak
Alesso — сценічний псевдонім шведського діджея, музичного продюсера та реміксера Alessandro Renato Rodolfo Lindblad, який народився 7 липня 1991 року у Стокгольмі. Один із найвпізнаваніших представників покоління progressive house початку 2010-х, він зумів перенести емоційну естетику шведської електронної сцени з клубів на найбільші фестивалі світу й водночас побудувати тривалу кар’єру на перетині progressive house, electro house, EDM та dance-pop.
До головних робіт Alesso належать Calling (Lose My Mind), Years, City of Dreams, If I Lose Myself, Under Control, Heroes (We Could Be), Cool, I Wanna Know, Let Me Go, Remedy, Midnight, When I'm Gone, Words, Never Going Home Tonight, Surrender, Inside Our Hearts, FADE і In Your Eyes. Його кар’єру можна умовно поділити щонайменше на два помітні напрями: масштабні мелодійні фестивальні композиції та більш клубні експерименти, які згодом отримали самостійний розвиток у проєкті Body Hi.
Стокгольм і музика до Alesso
Alessandro Lindblad виріс у Стокгольмі та має як шведське, так і італійське коріння. Його музична освіта почалася з фортепіано, яким він займався приблизно із семирічного віку. Інтерес до електронної танцювальної музики з’явився значно пізніше — приблизно у шістнадцять років, коли майбутній продюсер відкрив для себе записи Daft Punk та ранні роботи представників шведської house-сцени, що саме формувалася.
На відміну від багатьох артистів, які спочатку здобули популярність як клубні діджеї, а вже потім перейшли до студійної роботи, Alesso рухався майже у зворотному напрямку. Він розповідав, що спершу почав створювати власну музику і лише після цього серйозно зайнявся діджеїнгом. Перші виступи відбувалися у Стокгольмі ще до того, як ім’я Alesso стало міжнародно відомим.
Перші релізи: Joia Records і E:P
Перший повноцінний реліз Alesso з’явився у 2010 році. EP E:P, випущений на шведському лейблі Joia Records, містив три композиції — Think It's Time, Moma і Workaholic. Цей реліз важливий для розуміння хронології його кар’єри: Alesso вже випускав власну музику за два роки до Years і до головного міжнародного прориву.
У ранніх композиціях ще не було повністю сформованого звучання, завдяки якому продюсер стане відомим кілька років потому. Проте вже тоді були присутні довгі клубні аранжування, поступовий розвиток мелодійних тем і орієнтація на progressive house — напрям, який у той час переживав у Швеції стрімке зростання.
Sebastian Ingrosso і Refune
Ключовою людиною на початковому етапі кар’єри Alesso став Sebastian Ingrosso зі складу Swedish House Mafia. На початку 2011 року він зв’язався з молодим продюсером і запропонував працювати разом. У подальших інтерв’ю Alesso називав Ingrosso своїм наставником і людиною, яка допомогла йому не лише вдосконалити продакшен, а й освоїти професійний діджеїнг.
У березні 2011 року на лейблі Ingrosso Refune Music вийшов Dynamite EP із композиціями Dynamite і Nillionaire. Остання почала регулярно звучати у сетах провідних представників шведської house-сцени та суттєво розширила аудиторію Alesso.
Того ж року Alesso створив ремікс на Pressure — композицію Nadia Ali, Starkillers і Alex Kenji. Саме ця версія стала однією з визначальних записів раннього періоду: потужна кульмінація, розгорнута мелодія та емоційний жіночий вокал уже містили практично всі основні елементи того різновиду progressive house, з яким ім’я Alesso невдовзі почали асоціювати у всьому світі.
Calling: основа майбутнього фестивального звучання
Однією з перших спільних робіт Alesso та Sebastian Ingrosso стала інструментальна композиція Calling, випущена у 2011 році. Пізніше до неї додали вокал Ryan Tedder, а фінальна версія отримала назву Calling (Lose My Mind). Серед авторів також зазначений Matthew Koma. Офіційно вокальна версія вийшла у 2012 році.
Calling (Lose My Mind) стала важливим прикладом фестивального progressive house того періоду: спокійний вступ і вокальна частина поступово переходять у масштабну синтезаторну кульмінацію, розраховану на великий майданчик. У Великій Британії композиція увійшла до основного національного чарту й досягла 19-ї позиції.
Значення цієї роботи виявилося довготривалим. Вона зміцнила творчий зв’язок Alesso з оточенням Swedish House Mafia й одночасно сформувала сприйняття його як самостійного продюсера, здатного створювати не просто функціональну клубну музику, а емоційні композиції з повноцінним вокалом і поп-структурою.
Years і золотий період progressive house
Наступним важливим релізом стала Years із вокалом американського співака та автора Matthew Koma. Композиція вийшла у 2012 році й згодом перетворилася на одну з головних робіт ранньої дискографії Alesso.
Саме в Years особливо чітко проявився його мелодійний підхід: проста фортепіанна гармонія, емоційний вокал і яскравий синтезаторний фінал. Надалі подібний баланс між піснею та фестивальною електронікою стане основою багатьох комерційно успішних робіт продюсера.
До цього ж періоду належать Raise Your Head, Clash і спільна з Dirty South композиція City of Dreams. Alesso швидко опинився серед центральних молодих артистів міжнародного EDM-буму, а вже у 2012 році виступав на великих фестивалях і на окремих концертах туру Madonna MDNA.
If I Lose Myself: ремікс, що приніс номінацію на Grammy
У 2013 році Alesso переробив пісню If I Lose Myself американського гурту OneRepublic. На відміну від звичайного клубного реміксу, ця версія отримала настільки самостійне життя, що випускалася під назвою OneRepublic vs. Alesso, а згодом увійшла як до розширених видань альбому OneRepublic Native, так і до дебютного альбому самого Alesso.
Версія Alesso досягла восьмого місця у британському чарті та стала однією з найвпізнаваніших композицій епохи фестивального progressive house. У 2014 році її номінували на Grammy у категорії Best Remixed Recording, Non-Classical — це перша і поки що єдина номінація Alesso від Recording Academy.
Under Control і вершина британського чарту
Іншим великим успіхом 2013 року стала Under Control, створена Alesso разом із Calvin Harris за участю британського гурту Hurts. Пісня поєднала характерну для Alesso мелодійність із більш прямим і поп-орієнтованим продакшеном Harris.
У грудні 2013 року Under Control піднялася на перше місце UK Singles Chart. Це стало одним із найбільших комерційних результатів Alesso та підтвердило його перехід із клубної електронної сцени до міжнародної поп-індустрії.
Того ж року він досяг найкращого результату у DJ Mag Top 100 DJs, посівши 13-те місце. DJ Mag пов’язував цей період із виступами на Ultra Miami, Creamfields, Electric Zoo та активним використанням реміксу If I Lose Myself у фестивальних сетах.
Heroes (We Could Be) і перехід у поп-музику
У 2014 році Alesso підписав контракт із Def Jam Recordings і почав підготовку першого повноформатного альбому. Однією з перших помітних робіт цього періоду стала інструментальна Tear the Roof Up, однак справжнім масовим успіхом виявилася Heroes (We Could Be) із вокалом Tove Lo.
Пісня зберегла характерну для раннього Alesso емоційну кульмінацію, але була значно ближчою до радіоформату, ніж його попередні клубні роботи. Heroes (We Could Be) увійшла до Billboard Hot 100 і стала однією з композицій, які остаточно закріпили Alesso не лише в EDM, а й у міжнародній поп-музиці.
Forever — єдиний студійний альбом Alesso
22 травня 2015 року вийшов дебютний і поки що єдиний повноформатний студійний альбом Alesso Forever. До нього увійшли як уже відомі композиції, так і новий матеріал: Heroes (We Could Be), Tear the Roof Up, Cool, Sweet Escape, Scars, Under Control і версія If I Lose Myself.
Альбом добре демонструє перехідний характер цього етапу. Profondo і Payday зберігають фестивальну електронну основу, тоді як Cool із Roy English і Heroes значно сильніше орієнтовані на структуру поп-пісні. У записі також брали участь Ryan Tedder, Noonie Bao та інші вокалісти й автори.
Forever дебютував на першому місці американського чарту Billboard Top Dance/Electronic Albums. Після нього Alesso більше не будував дискографію навколо традиційних студійних альбомів, віддаючи перевагу окремим синглам, EP і невеликим проєктам.
Після Forever: I Wanna Know, Falling і Let Me Go
Після альбомного періоду Alesso почав дедалі вільніше рухатися між progressive house і поп-музикою. У 2016 році він випустив I Wanna Know із норвезьким дуетом Nico & Vinz, а потім Take My Breath Away. У 2017 році вийшли Falling і записана з бразильською співачкою Anitta композиція Is That for Me.
Особливе місце посіла Let Me Go, записана з Hailee Steinfeld за участю Florida Georgia Line і продюсера watt. Проєкт поєднав електронну поп-музику з елементами кантрі та став одним із найпомітніших комерційних релізів Alesso другої половини десятиліття.
Remedy і повернення клубної сторони
У 2018 році Alesso розпочав новий етап співпраці з Universal Music Group і випустив Remedy. Якщо частина попередніх синглів помітно тяжіла до радіопопу, то Remedy знову зробила акцент на великій мелодійній кульмінації, характерній для його ранньої дискографії.
Однак простого повернення до формули Years або Calling не відбулося. У наступних проєктах Alesso дедалі активніше розділяв доступніший вокальний матеріал і музику, призначену насамперед для діджейських сетів.
Progresso: музика поза поп-форматом
У березні 2019 року з’явився проєкт Progresso Volume 1. Він дозволив Alesso показати більш клубну й менш орієнтовану на радіо сторону свого звучання. Продовження, Progresso Vol. 2, вийшло у червні 2021 року. Ці релізи не є звичайними студійними альбомами й у дискографії належать до окремої серії мікстейпів.
Паралельно тривала робота над вокальними композиціями. У 2020 році Alesso випустив Midnight із Liam Payne, а у 2021-му разом із Marshmello і James Bay записав Chasing Stars.
When I'm Gone і Words
На межі 2021–2022 років великим поп-релізом стала спільна робота з Katy Perry When I'm Gone. Пісня продовжила модель, яку Alesso розвивав ще з часів Heroes: сильний поп-вокал вбудовується в електронне аранжування, придатне як для радіо, так і для фестивального сету.
У 2022 році Alesso об’єднався з іншою шведською співачкою — Zara Larsson — у пісні Words. Billboard включив її до числа помітних танцювальних композицій року. У цей же період виходили більш клубні Only You із Sentinel, In My Feelings із Deniz Koyu та We Go Out із Sick Individuals.
2023: між фестивальним progressive house і новими форматами
У 2023 році дискографія поповнилася Caught a Body із Ty Dolla $ign, Without You, спільною з John Newman композицією Call Your Name і Free, записаною з Dillon Francis та Clementine Douglas. Цей період добре демонструє відсутність у Alesso прагнення закріпитися в одному суворо визначеному піджанрі.
Body Hi: окремий простір для клубної музики
У 2024 році Alesso почав розвивати Body Hi — власну музичну платформу, що поєднує лейбл і концертну концепцію. Ідея полягала в тому, щоб відокремити більш інтимну, клубну й експериментальну музику від великих поп-релізів і фестивальних гімнів, із якими його ім’я зазвичай асоціювала широка аудиторія.
Першим яскравим проявом нового напряму став Hypnotize EP, випущений 10 травня 2024 року. До нього увійшли Hypnotize, Zig Zag і The Rhythm of the Night. Музика тут помітно темніша й ритмічно суворіша за звичні роботи Alesso, а мелодійний progressive house поступається більшим простором tech house і гіпнотичній клубній структурі.
Концертну версію концепції Body Hi представили на сцені Do LaB фестивалю Coachella, де Alesso зіграв довший і стилістично вільніший сет, що відрізнявся від його стандартних виступів на основних EDM-сценах.
I Like It і Never Going Home Tonight
Одночасно з розвитком Body Hi Alesso не відмовився від великих вокальних проєктів. У липні 2024 року він випустив I Like It з американським кантрі-співаком Nate Smith, поєднавши характерний голос Smith із танцювальною електронною основою.
У вересні вийшла спільна робота з David Guetta — Never Going Home Tonight із вокалом Madison Love. На відміну від вигаданого «спільного альбому Future Rave», саме ця композиція є однією з реальних великих колаборацій Alesso та Guetta.
Наприкінці 2024 року Alesso також випустив Lonely Heart із John Alto, використавши реліз для подальшого розвитку Body Hi як самостійного лейблу.
Surrender і Inside Our Hearts
У квітні 2025 року Alesso об’єднався з британською співачкою Becky Hill у композиції Surrender. У її звучанні помітні елементи trance, поєднані з типовою для Alesso емоційною фестивальною драматургією. Hill раніше брала участь у написанні тексту Words, однак саме Surrender стала першою випущеною спільною роботою, де звучить її власний вокал.
Ще більш очікуваною стала колаборація з Martin Garrix. Inside Our Hearts із вокалом мальтійського автора та співака Shaun Farrugia вийшла 25 липня 2025 року на STMPD RCRDS після тривалого періоду виконання незавершених версій на фестивалях.
Серед інших релізів цього періоду — Freedom із Sentinel, Upside Down із Sentinel і Sick Individuals та Destiny із Sacha. У DJ Mag Top 100 DJs 2025 Alesso посів 51-ше місце; журнал окремо виділяв Surrender та Inside Our Hearts серед його головних робіт року.
FADE і повернення до OneRepublic
У лютому 2026 року Alesso випустив FADE разом з австралійсько-британським електронним гуртом Pendulum. Пісня стала одним із перших великих релізів нового етапу й одночасно супроводжувала початок серії сольних концертів Alesso у США, включно з виступом у Red Rocks Amphitheatre.
У березні з’явилася нова версія Years, записана разом з оркестровим проєктом Tomorrowland Symphony of Unity. Симфонічне аранжування підкреслює, наскільки важливою для оригінальної композиції завжди була саме мелодія: навіть без класичного festival-house продакшену її гармонічна структура залишається легко впізнаваною.
5 червня 2026 року Alesso знову об’єднався з OneRepublic у композиції In Your Eyes. Новий трек продовжив творчий зв’язок із Ryan Tedder, який почався ще за часів Calling (Lose My Mind) і If I Lose Myself. Universal Music називала In Your Eyes їхньою першою новою спільною роботою більш ніж за десятиліття.
Чому звучання Alesso впізнаване
Основою класичного стилю Alesso залишається мелодійний progressive house шведської школи початку 2010-х. Його найхарактерніші композиції будуються навколо простих, добре запам’ятовуваних гармоній, фортепіанних акордів, поступового наростання напруги та емоційної синтезаторної кульмінації.
На відміну від жорсткішого big room house, найкращі ранні роботи Alesso рідко тримаються виключно на масивному ударному «дропі». Центральним елементом частіше стає мелодія — саме тому Calling, Years, If I Lose Myself і Heroes зберегли впізнаваність далеко за межами свого початкового фестивального контексту.
Водночас його каталог значно ширший за progressive house. Альбом Forever містить dance-pop, пізні вокальні сингли наближаються до сучасної поп-музики, серія Progresso повертає акцент на клубний матеріал, а Body Hi дає можливість працювати з tech house і більш мінімалістичною ритмікою. Сам Alesso підкреслював, що не хоче обмежувати себе лише одним різновидом танцювальної музики.
Головний альбом та інші великі релізи
Студійний альбом:
- Forever — 2015
Основні EP і проєкти:
- E:P — 2010
- Dynamite EP — 2011
- Progresso Volume 1 — 2019
- Progresso Vol. 2 — 2021
- Hypnotize EP — 2024
Хронологія підтверджує важливу особливість дискографії Alesso: попри тривалу міжнародну кар’єру, він випустив лише один традиційний студійний альбом, тоді як більша частина його творчості існує у форматі окремих синглів, спільних робіт і невеликих клубних проєктів.
Вибрані треки Alesso
- Nillionaire — 2011
- Pressure (Alesso Remix) — 2011
- Calling / Calling (Lose My Mind) — 2011 / 2012
- Years — 2012
- City of Dreams — 2012
- If I Lose Myself — 2013
- Under Control — 2013
- Heroes (We Could Be) — 2014
- Cool — 2015
- I Wanna Know — 2016
- Let Me Go — 2017
- Remedy — 2018
- Midnight — 2020
- When I'm Gone — 2021
- Words — 2022
- Call Your Name — 2023
- Zig Zag — 2024
- Never Going Home Tonight — 2024
- Surrender — 2025
- Inside Our Hearts — 2025
- FADE — 2026
- In Your Eyes — 2026
Ця послідовність показує, наскільки сильно змінювався музичний контекст навколо Alesso: від піку шведського progressive house і глобального EDM-буму до епохи стримінгових сервісів, поп-колаборацій і нового інтересу до більш клубного house-звучання.
Місце Alesso в історії сучасної електронної музики
Alesso не був засновником progressive house і прийшов у міжнародну електронну музику вже тоді, коли шведська сцена стрімко набирала вплив. Однак він став одним з артистів, які найточніше втілили її мелодійну сторону. Його рання кар’єра розвивалася поруч із Sebastian Ingrosso та Swedish House Mafia, але вже Pressure, Calling, Years і If I Lose Myself допомогли сформувати самостійний продюсерський стиль.
Особливість його подальшого шляху полягає у здатності одночасно існувати в кількох музичних просторах. Alesso може записувати радіопоп із Katy Perry або Zara Larsson, випускати фестивальний progressive house із Martin Garrix, працювати з Pendulum і водночас розвивати більш клубну музику через Body Hi. Такий діапазон дозволив йому зберегти міжнародну кар’єру значно довше за початковий EDM-бум початку 2010-х.
Водночас центральною рисою його музики залишається те, з чого почався головний етап кар’єри: прагнення будувати танцювальну композицію навколо емоційної мелодії. Саме тому Calling (Lose My Mind), Years, If I Lose Myself, Under Control і Heroes (We Could Be) залишаються основними орієнтирами його каталогу, а пізніші проєкти продовжують переосмислювати той самий баланс між клубною енергією та повноцінною піснею.
