Татьяна Овсиенко
Віктор Робертович Цой (21 червня 1962, Ленінград — 15 серпня 1990, Латвійська РСР) — радянський рок-музикант, співак, автор пісень, художник і актор, засновник і лідер гурту «Кіно». Він був основним автором музики й текстів колективу та однією з центральних постатей ленінградської рок-сцени 1980-х. Найвідоміші пісні Цоя — «Группа крови», «Звезда по имени Солнце», «Перемен!», «Пачка сигарет», «Кукушка», «Спокойная ночь», «Последний герой», «Когда твоя девушка больна» і «Следи за собой». Окрім музики, Цой займався живописом і зіграв головну роль у фільмі «Игла».
Дитинство і родина
Віктор Цой народився 21 червня 1962 року в Ленінграді. Його батько, Роберт Максимович Цой, був інженером корейського походження, мати, Валентина Василівна Цой, працювала викладачкою фізкультури. Віктор був єдиною дитиною в родині. Дитинство минуло в районі Московського парку Перемоги.
По батьківській лінії родина Цоя походила з радянських корейців. Роберт Цой народився в Казахській РСР, куди його сім’я потрапила після депортації корейського населення з Далекого Сходу. Пізніше він переїхав до Ленінграда, здобув інженерну освіту й створив сім’ю з Валентиною Гусєвою.
Віктор із дитинства малював і цікавився музикою. У 1974–1977 роках він навчався в середній художній школі, де познайомився з музикантами свого покоління й почав грати в гурті «Палата № 6». Після школи вступив до Ленінградського художнього училища імені В. А. Сєрова, однак був відрахований. Потім навчався в СГПТУ-61 за спеціальністю різьбяра по дереву. Він справді займався різьбленням і виготовляв невеликі дерев’яні фігурки.
Перші гурти
Наприкінці 1970-х Цой опинився в колі ленінградського музичного андеграунду. Він познайомився з Андрієм Пановим, відомим як Свин, лідером панк-гурту «Автоматические удовлетворители», а також з Олексієм Рибіним. Цой брав участь у виступах цього середовища й їздив із музикантами до Москви, однак його власний матеріал поступово розвивався як окремий творчий напрям.
На початку 1980-х він уже писав пісні, виконуючи їх під акустичну гітару. У цей період з’явилися «Мои друзья», «Бездельник», «Алюминиевые огурцы», «Электричка» та інший матеріал, який пізніше увійшов до раннього репертуару «Кіно».
«Гарин и Гиперболоиды» і поява «Кіно»
Влітку 1981 року Віктор Цой, Олексій Рибін і Олег Валінський вирішили створити власний гурт. Він отримав назву «Гарин и Гиперболоиды». Після відходу Валінського Цой і Рибін продовжили виступати вдвох, а невдовзі назву замінили на коротку й легко запам’ятовувану — «Кіно». Гурт увійшов до кола Ленінградського рок-клубу, ставши частиною міської рок-сцени, що формувалася.
Важливу роль на ранньому етапі відіграв Борис Гребенщиков. Завдяки йому Цой познайомився з музикантами «Акваріума» і отримав можливість працювати в студії Андрія Тропілло.
«45»
Дебютний магнітоальбом «45» був записаний у 1982 році. Назва пов’язана з приблизною тривалістю матеріалу — близько 45 хвилин. У записі брали участь музиканти «Акваріума», тому звучання платівки помітно відрізняється від пізнішого «Кіно»: тут багато акустичної гітари, флейти та порівняно легких аранжувань.
До «45» увійшли «Время есть, а денег нет», «Просто хочешь ты знать», «Алюминиевые огурцы», «Солнечные дни», «Бездельник», «Электричка», «Мои друзья», «Дерево» та інші ранні пісні.
Альбом поширювався на магнітних стрічках через неофіційну систему копіювання. Саме таким способом у першій половині 1980-х значна частина радянської рок-музики доходила до слухачів за межами Ленінграда й Москви.
«46»
У 1983 році Цой записав матеріал, який пізніше отримав назву «46». До нього увійшли «Троллейбус», «Камчатка», «Транквилизатор», «Дождь для нас», «Музыка волн», «Генерал» та інші композиції.
«46» часто включають до загальної альбомної дискографії «Кіно», однак його статус відрізняється від повноцінних студійних платівок гурту. Запис виник як робочий і значною мірою домашній матеріал, а MusicBrainz класифікує реліз одночасно як album і demo. Тому при переліку основних студійних альбомів «46» доцільно виділяти окремо.
Формування класичного складу «Кіно»
Після відходу Олексія Рибіна головним партнером Цоя став гітарист Юрій Каспарян. Надалі склад гурту кілька разів змінювався. На бас-гітарі певний час грав Олександр Титов, який поєднував «Кіно» з «Акваріумом», а потім його місце зайняв Ігор Тихомиров. За ударними закріпився Георгій Гур’янов.
До середини 1980-х сформувався склад, із яким пов’язані найвідоміші записи гурту:
- Віктор Цой — вокал, гітара, автор пісень;
- Юрій Каспарян — соло-гітара;
- Ігор Тихомиров — бас-гітара;
- Георгій Гур’янов — ударні.
Саме цей квартет записав основні альбоми другої половини десятиліття.
«Начальник Камчатки»
У 1984 році вийшов альбом «Начальник Камчатки». Його звучання стало електроннішим: у записах використовувалися драм-машини, клавішні та студійні ефекти. Серед пісень — «Последний герой», «Камчатка», «Транквилизатор», «Гость», «Ария мистера X» і «Я объявляю свой дом».
Назва альбому пізніше особливо міцно асоціювалася з котельнею «Камчатка» на вулиці Блохіна в Ленінграді, хоча сама платівка з’явилася раніше, ніж Цой почав там працювати.
«Это не любовь»
Альбом «Это не любовь» був записаний у 1985 році. На відміну від похмуріших наступних робіт, значна частина матеріалу присвячена стосункам і міській романтиці. Тут з’явилися «Это не любовь», «Ты выглядишь так несовременно», «Музыка волн», «Безъядерная зона», «Город» та інші пісні.
У середині десятиліття музика «Кіно» поступово ставала лаконічнішою: гітарні партії Каспаряна, ритм-секція й голос Цоя займали дедалі чіткіші позиції в аранжуваннях.
«Ночь»
У 1986 році вийшов альбом «Ночь», до якого увійшли «Видели ночь», «Фильмы», «Твой номер», «Жизнь в стёклах», «Мама Анархия», «Звёзды останутся здесь» і «Последний герой».
На той час «Кіно» вже регулярно виступало на фестивалях Ленінградського рок-клубу й поступово виходило за межі локальної андеграундної сцени. Пісні гурту поширювалися на магнітних копіях по всьому СРСР.
Котельня «Камчатка»
У середині 1980-х Цой працював кочегаром у ленінградській котельні, яка отримала неофіційну назву «Камчатка». Робота залишала достатньо часу для музики й водночас забезпечувала офіційне працевлаштування.
Котельня стала місцем зустрічей ленінградських музикантів. Із нею були пов’язані не лише Цой, а й інші представники рок-середовища. Пізніше приміщення перетворилося на клуб-музей, присвячений ленінградському року та гурту «Кіно».
«Асса» і «Перемен!»
Всесоюзна популярність Цоя значно зросла після появи у фільмі Сергія Соловйова «Асса». У фіналі картини Цой виходить на сцену й починає виконувати «Перемен!».
Пісня не була написана як політичне гасло конкретного руху, однак наприкінці 1980-х почала сприйматися значно ширше за первинний контекст. Її стали пов’язувати з настроями перебудови та суспільним очікуванням змін. Надалі «Перемен!» неодноразово використовувалася під час громадських і протестних подій уже після смерті автора.
«Группа крови»
Головний перелом у кар’єрі «Кіно» стався після виходу альбому «Группа крови» у 1988 році. Його звучання було побудоване на мінімалістичній ритм-секції, гітарі Каспаряна та характерній манері вокалу Цоя.
До альбому увійшли «Группа крови», «Закрой за мной дверь, я ухожу», «Война», «Спокойная ночь», «Мама, мы все тяжело больны», «Бошетунмай», «В наших глазах», «Попробуй спеть вместе со мной», «Прохожий», «Дальше действовать будем мы» і «Легенда».
Саме після «Группы крови» популярність колективу стала всесоюзною. Концерти перемістилися з рок-клубів і будинків культури на великі майданчики, а сам Цой став одним із найвпізнаваніших музикантів країни.
«Игла»
У 1988 році Віктор Цой зіграв головну роль у фільмі Рашида Нугманова «Игла». Його персонаж Моро приїжджає до Алма-Ати й намагається допомогти дівчині Діні позбутися наркотичної залежності.
Фільм став одним із найпомітніших радянських кінорелізів кінця 1980-х. За перший рік прокату його подивилися понад 14 мільйонів глядачів. За результатами щорічного опитування журналу «Советский экран» Цоя було визнано найкращим радянським актором 1989 року.
У фільмі звучать пісні «Кіно», зокрема «Группа крови», «Звезда по имени Солнце» та інші записи.
Інші роботи в кіно
До «Иглы» Цой з’являвся в кількох художніх і документальних картинах, пов’язаних із ленінградським музичним середовищем. Серед найвідоміших:
- «Йя-Хха» — короткометражний фільм Рашида Нугманова;
- «Конец каникул» — музична короткометражна робота за участю «Кіно»;
- «Рок» Олексія Учителя — документальний фільм про ленінградську рок-сцену;
- «Асса» Сергія Соловйова — епізодична поява у фіналі;
- «Игла» — головна роль Моро.
«Игла» залишилася єдиною великою художньою роллю Цоя.
«Звезда по имени Солнце»
У 1989 році був випущений альбом «Звезда по имени Солнце». До нього увійшли «Песня без слов», «Звезда по имени Солнце», «Невесёлая песня», «Сказка», «Место для шага вперёд», «Пачка сигарет», «Стук», «Печаль» і «Апрель».
Платівка закріпила стриманіше звучання пізнього «Кіно». У текстах стало менше побутової романтики ранніх років, а центральними темами стали вибір, рух, конфлікт і особиста відповідальність.
«Последний герой»
У 1989 році також з’явився «Последний герой» — матеріал, записаний у Франції й складений переважно з нових студійних версій раніше виданих пісень. Серед них «Хочу перемен», «Электричка», «Война», «Троллейбус», «Последний герой» і «Группа крови».
Тому «Последний герой» зазвичай розглядають окремо від основної послідовності студійних альбомів «Кіно»: значна частина його матеріалу вже була відома слухачам.
Останній концерт
У першій половині 1990 року «Кіно» продовжувало активно гастролювати. Останній концерт Віктора Цоя з гуртом відбувся в московських «Лужниках» 24 червня 1990 року. Виступ пройшов у межах великого музичного заходу на Великій спортивній арені.
Після завершення концертного періоду Цой працював над піснями для наступного альбому.
Останні записи
Влітку 1990 року Віктор Цой і Юрій Каспарян перебували в Латвії. Там Цой записав вокал і гітарні демоверсії нових пісень на портативну апаратуру. Робота над платівкою ще не була завершена.
Після смерті музиканта збережені записи використали Юрій Каспарян, Георгій Гур’янов та Ігор Тихомиров, завершивши аранжування й зведення.
Загибель Віктора Цоя
15 серпня 1990 року Віктор Цой загинув в автомобільній аварії в Латвії на дорозі між Слокою і Талсі. Він повертався автомобілем «Москвич-2141» і зіткнувся із зустрічним автобусом «Ікарус». Музикантові було 28 років.
Слідство не встановило ознак навмисної події. Найпоширеніша офіційна версія полягала в тому, що Цой втратив керування автомобілем, імовірно заснувши за кермом. Конспірологічні версії, які з’явилися пізніше, документальних підтверджень не отримали.
Похорон відбувся 19 серпня 1990 року на Богословському кладовищі в Ленінграді.
«Чёрный альбом»
Остання студійна робота «Кіно» була завершена музикантами після загибелі Цоя й випущена у 1991 році. Офіційної авторської назви платівка не отримала; через повністю чорне оформлення вона увійшла в історію як «Чёрный альбом».
До неї увійшли «Кончится лето», «Красно-жёлтые дни», «Нам с тобой», «Звезда», «Кукушка», «Когда твоя девушка больна», «Муравейник» і «Следи за собой». Саме цей реліз завершив класичну студійну історію гурту.
Живопис
Образотворче мистецтво не було для Цоя випадковим захопленням. Він отримав художню підготовку, займався рисунком, різьбленням і живописом, а в 1980-х був пов’язаний із ленінградським об’єднанням «Новые художники», організованим Тимуром Новіковим.
Цой виставляв свої роботи разом із представниками ленінградського художнього андеграунду. Тимур Новіков згодом прямо називав його серед музикантів, які приєдналися до «Новых художников». Цой також представлений у каталогах і архівних матеріалах, присвячених цьому об’єднанню.
Його живописні роботи виконані переважно в лаконічній, експресивній манері з яскравими кольорами, великими контурами та спрощеними фігурами. На відміну від пісенної спадщини, картини довгий час були відомі переважно фахівцям і людям із його оточення, але пізніше неодноразово демонструвалися на виставках російського мистецтва другої половини XX століття.
Особисте життя
Віктор Цой познайомився з Маріанною Родованською на початку 1980-х. Вони одружилися у 1984 році, а в 1985-му в подружжя народився син Олександр Цой. Маріанна брала участь в організаційній стороні діяльності «Кіно» й пізніше займалася збереженням спадщини музиканта.
Наприкінці 1980-х Цой жив із кінознавицею та перекладачкою Наталією Разлоговою, хоча офіційний шлюб із Маріанною розірваний не був. Після смерті музиканта значна частина його художнього архіву зберігалася в родини та близьких.
Музика і тексти
Раннє «Кіно» поєднувало рок-н-рол, акустичний рок, new wave та елементи постпанку. Починаючи із середини 1980-х музика ставала мінімалістичнішою: інструментальні партії спрощувалися, ритм ставав жорсткішим, а мелодійні гітарні лінії Юрія Каспаряна відігравали дедалі важливішу роль.
Тексти Цоя побудовані на порівняно невеликому наборі повторюваних образів: ніч, місто, дорога, дім, війна, зірка, сонце, кров, дощ. Він рідко докладно пояснював обставини своїх сюжетів, тому пісні залишали простір для різних інтерпретацій.
У ранніх роботах помітні побутові спостереження та іронія — «Бездельник», «Алюминиевые огурцы», «Мои друзья». У пізніх альбомах оповідь стає лаконічнішою й серйознішою: «Группа крови», «Спокойная ночь», «Звезда по имени Солнце», «Пачка сигарет», «Кукушка».
Основна дискографія гурту «Кіно»
Студійні альбоми
- «45» — 1982
- «Начальник Камчатки» — 1984
- «Это не любовь» — 1985
- «Ночь» — 1986
- «Группа крови» — 1988
- «Звезда по имени Солнце» — 1989
- «Чёрный альбом» — 1991, посмертно
Окремі значущі релізи
- «46» — 1983, демозапис / магнітоальбом;
- «Последний герой» — 1989, нові студійні версії раніше записаних пісень.
У джерелах кількість «студійних альбомів» «Кіно» може відрізнятися саме через статус «46»: реліз традиційно присутній у повній дискографії гурту, але створювався як демоматеріал і класифікується окремо від звичайних студійних платівок. Початкова версія біографії перелічувала його разом із сімома основними альбомами.
Пам’ять
Після загибелі Цоя пов’язані з ним місця почали перетворюватися на неформальні меморіали. Найвідоміша Стіна Цоя у Кривоарбатському провулку в Москві, яка з’явилася невдовзі після його смерті. Інший важливий об’єкт — колишня котельня «Камчатка» у Санкт-Петербурзі, де працює клуб-музей. Могила музиканта на Богословському кладовищі також залишається місцем пам’яті шанувальників.
Пісні «Кіно» записували й виконували музиканти різних жанрів. Виходили триб’юти, серед яких проєкт «КИНОпробы», а Юрій Каспарян брав участь у програмі «Симфоническое КИНО». Пісні Цоя також регулярно використовуються в кіно, телевізійних проєктах і концертних програмах.
Повернення гурту «Кіно»
Після смерті Цоя класичний гурт припинив діяльність. Однак у 2012 році колишні учасники знову зібралися для завершення пісні «Атаман», записаної на основі збереженого вокалу Цоя.
Згодом виник новий концертний проєкт «Кіно». Із 2021 року Юрій Каспарян, Олександр Титов, Ігор Тихомиров та інші музиканти почали виступати з програмою, у якій використовується відновлений оригінальний вокал Віктора Цоя. Творці проєкту принципово відмовилися від заміни співака іншим вокалістом або цифровою голограмою. Станом на 2026 рік цей склад продовжує концертну діяльність.
Віктор Цой в історії рок-музики
Основна музична кар’єра Віктора Цоя тривала менше десяти років — від створення «Кіно» на початку 1980-х до останнього концерту влітку 1990 року. За цей час гурт пройшов шлях від квартирників і Ленінградського рок-клубу до стадіонних виступів і всесоюзної популярності.
Після смерті автора його пісні продовжили самостійне життя. «Группа крови», «Перемен!», «Звезда по имени Солнце», «Кукушка» і «Пачка сигарет» залишаються частиною концертного репертуару різних поколінь музикантів, а записи «Кіно» продовжують перевидаватися й виконуватися учасниками відновленого складу гурту. Цой також зберігся в культурній історії не лише як музикант, а й як актор фільму «Игла» та учасник ленінградського художнього андеграунду 1980-х.
