Nirvana - Біографія та дискографія, усі альбоми й пісні

Nirvana — американський рок-гурт, що існував із 1987 до 1994 року і був заснований в Абердині, штат Вашингтон, США, вокалістом і гітаристом Куртом Кобейном та бас-гітаристом Крістом Новоселічем. Класичний склад сформувався 1990 року з приходом барабанщика Дейва Ґрола. Nirvana стала одним із головних гуртів американського альтернативного року початку 1990-х і відіграла ключову роль у перетворенні гранжу з регіональної сцени Тихоокеанського Північного Заходу на явище світової масової культури. У музиці колективу поєдналися панк-рок, хардкор, важке гітарне звучання та виразна поп-мелодика, побудована на різких переходах від тихих куплетів до потужних приспівів.

За час існування Nirvana випустила лише три студійні альбоми: Bleach (1989), Nevermind (1991) та In Utero (1993). Головним комерційним проривом став Nevermind із піснями «Smells Like Teen Spirit», «Come as You Are», «Lithium» і «In Bloom». У січні 1992 року альбом очолив Billboard 200, змістивши з першого місця Dangerous Майкла Джексона, а «Smells Like Teen Spirit» піднялася до шостої позиції Billboard Hot 100.

Курт Кобейн і Кріст Новоселіч: створення Nirvana

Курт Кобейн і Кріст Новоселіч познайомилися в Абердині — невеликому промисловому місті приблизно за дві години їзди від Сіетла. До створення Nirvana Кобейн записував музику з гуртом Fecal Matter, демозапис якого зацікавив Новоселіча. Після кількох спроб сформувати постійний склад музиканти у 1987 році створили гурт, який згодом отримав назву Nirvana.

До остаточного вибору цієї назви використовувалися різні варіанти, серед яких Skid Row, Pen Cap Chew, Bliss і Ted Ed Fred. За словами Кобейна, йому хотілося назви, яка звучала б красиво й спокійно, а не агресивно та типово для панк-гуртів того часу.

У перші роки склад залишався нестабільним. За ударною установкою в різні періоди грали Аарон Беркгард, Дейл Кровер, Дейв Фостер та інші музиканти. Найважливішим барабанщиком ранньої епохи став Чед Ченнінг, який взяв участь у записі більшої частини матеріалу дебютного альбому.

Sub Pop і альбом Bleach

У січні 1988 року Nirvana записала демоматеріал із сіетлським продюсером Джеком Ендіно у студії Reciprocal Recording. Запис потрапив до керівників незалежного лейблу Sub Pop, який у той період формував коло виконавців, згодом пов’язаних із гранж-сценою Сіетла.

Першим синглом Nirvana на Sub Pop стала кавер-версія «Love Buzz» нідерландського гурту Shocking Blue. Потім музиканти повернулися до Reciprocal Recording для роботи над дебютним альбомом.

Bleach вийшов 15 червня 1989 року. Запис створювався з продюсером Джеком Ендіно під час кількох студійних сесій наприкінці 1988 — на початку 1989 року. До альбому увійшли «Blew», «About a Girl», «School», «Negative Creep», «Floyd the Barber» та інші композиції.

Звучання Bleach було значно важчим за майбутній Nevermind. У ньому відчувалися хардкор-панк, металеві рифи, нойз-рок і вплив таких представників північно-західної американської сцени, як Melvins. Водночас уже в «About a Girl» проявилася одна з найважливіших особливостей Кобейна як автора — здатність поміщати просту й запам’ятовувану поп-мелодію всередину навмисно грубого гітарного звучання.

Початкові продажі Bleach були скромними: Sub Pop пізніше називав цифру приблизно 40 тисяч примірників до того, як успіх Nevermind привернув до дебюту міжнародну увагу. Однак альбом забезпечив Nirvana репутацію в американській незалежній сцені й допоміг гурту зацікавити представників великих звукозаписних компаній.

Дейв Ґрол і формування класичного складу

У 1990 році співпраця гурту з Чедом Ченнінгом завершилася. Після короткого періоду з іншими барабанщиками до Nirvana приєднався Дейв Ґрол, який раніше грав у хардкор-гурті Scream.

З приходом Ґрола сформувався склад, який записав найвідоміші роботи Nirvana:

• Курт Кобейн — вокал, гітара, основний автор пісень;
• Кріст Новоселіч — бас-гітара;
• Дейв Ґрол — ударні, бек-вокал.

Потужна й водночас точна манера Ґрола суттєво змінила ритмічну основу гурту. До цього часу Nirvana також готувалася залишити Sub Pop. У 1991 році колектив уклав контракт із DGC Records, підрозділом Geffen Records, і почав роботу над другим альбомом.

Nevermind і світовий прорив

Nevermind вийшов 24 вересня 1991 року. Продюсером став Бутч Віг, з яким Nirvana раніше працювала над демозаписами. Порівняно з Bleach новий матеріал був записаний чистіше й об’ємніше, однак зберіг панківську енергію гурту.

Одним із ключових принципів пісень Кобейна стала контрастна динаміка: спокійна або відносно стримана частина різко змінювалася перевантаженими гітарами та емоційним приспівом. Сам Кобейн відкрито говорив про вплив Pixies, які використовували схожий принцип «тихо — голосно».

Першим синглом стала «Smells Like Teen Spirit». Пісня та кліп, знятий Семюелем Баєром, отримали масштабну ротацію на MTV. Те, що спочатку не розглядалося лейблом як гарантований поп-хіт, швидко стало однією з головних музичних подій 1991 року.

До альбому також увійшли:

• «In Bloom»;
• «Come as You Are»;
• «Breed»;
• «Lithium»;
• «Polly»;
• «Drain You»;
• «Territorial Pissings»;
• «Something in the Way».

11 січня 1992 року Nevermind піднявся на перше місце Billboard 200. Альбом провів в американському чарті сотні тижнів і зрештою отримав діамантову сертифікацію у США. Його світові продажі перевищили 30 мільйонів примірників.

Nevermind виявився значно важливішим за просто успішний рок-реліз. Комерційний злет Nirvana допоміг великим лейблам і масовій аудиторії звернути увагу на альтернативний рок, який до цього переважно розвивався через незалежні компанії, студентські радіостанції та локальні концертні сцени. Разом із Pearl Jam, Soundgarden, Alice in Chains та іншими гуртами Північного Заходу Nirvana опинилася в центрі міжнародного інтересу до музики Сіетла.

Smells Like Teen Spirit і образ покоління

«Smells Like Teen Spirit» швидко отримала репутацію однієї з визначальних рок-композицій початку 1990-х. Водночас сам Кобейн із помітним роздратуванням ставився до ролі «голосу покоління», яку йому нав’язували медіа.

Тексти Nirvana рідко були лінійними історіями. Кобейн використовував фрагментарні образи, сарказм, навмисні суперечності та особисті спостереження. У його піснях регулярно з’являлися теми відчуження, тиску соціальних норм, стосунків, тілесності та неприйняття сексизму чи гомофобії, однак зміст часто навмисно залишався відкритим для інтерпретації.

Не менш важливою була здатність Кобейна писати мелодії. За шумом, фузом і панківською подачею багатьох пісень Nirvana приховувалися цілком традиційні куплетно-приспівні структури. Поєднання мелодійної доступності та фізично потужного гітарного звучання стало однією з причин, завдяки яким музика гурту змогла перейти з незалежного середовища в масову культуру.

Incesticide: рідкісні записи замість нового альбому

У грудні 1992 року вийшов Incesticide. Усупереч поширеній класифікації, це не четвертий і не повноцінний студійний альбом Nirvana, а збірка раніше виданих і рідкісних записів, синглів, радіосесій та кавер-версій.

До нього увійшли «Dive», «Sliver», «Aneurysm», «Been a Son», а також кавери на пісні The Vaselines — «Molly's Lips» і «Son of a Gun». Incesticide добре показує менш відполірований бік Nirvana й поєднує період Sub Pop зі світовою популярністю епохи Nevermind.

In Utero: реакція на успіх Nevermind

Третій і останній студійний альбом In Utero був випущений у 1993 році. Для роботи Nirvana запросила інженера та продюсера Стіва Альбіні, відомого прямолінійним підходом до запису живого звучання рок-гуртів.

Після гладкого й відносно радіоформатного за мірками Nirvana продакшену Nevermind музиканти прагнули створити різкіший, природніший і менш оброблений запис. Гітари стали жорсткішими, вокал — вразливішим і агресивнішим, а загальна атмосфера — значно тривожнішою.

Водночас уявлення про те, що альбом був випущений повністю без подальшого втручання, спрощує історію запису. Після початкових сесій частину матеріалу додатково доопрацьовували; зокрема, Скотт Літт підготував нові мікси кількох композицій, серед яких «Heart-Shaped Box».

До ключових пісень In Utero належать:

• «Serve the Servants»;
• «Heart-Shaped Box»;
• «Rape Me»;
• «Dumb»;
• «Pennyroyal Tea»;
• «All Apologies».

In Utero підтвердив, що успіх Nevermind не був єдиним комерційним епізодом в історії гурту. Альбом водночас мав великий попит і зберіг значно абразивніше звучання. Він отримав номінацію на Grammy в категорії найкращого альбому альтернативної музики.

Pat Smear і концертний склад

Під час гастролей на підтримку In Utero до Nirvana як другий концертний гітарист приєднався Пет Смір, один із засновників лос-анджелеського панк-гурту Germs. Він не входив до основного студійного складу Nirvana, але став важливою частиною її останнього концертного періоду.

Додаткова гітара дозволяла Кобейну вільніше працювати з вокалом і робила живе звучання щільнішим. Пізніше Смір знову опинився поруч із Дейвом Ґролом уже у складі Foo Fighters.

MTV Unplugged in New York

18 листопада 1993 року Nirvana записала концерт для програми MTV Unplugged у Нью-Йорку. Замість стандартного набору найбільших хітів гурт побудував програму навколо менш очевидних композицій і кавер-версій.

Під час виступу прозвучали «About a Girl», «Come as You Are», «Dumb», «Polly», «All Apologies» і «Something in the Way». Nirvana також виконала «The Man Who Sold the World» Девіда Бові, «Jesus Doesn't Want Me for a Sunbeam» гурту The Vaselines і три композиції Meat Puppets разом із братами Кірквуд. Фіналом стала інтерпретація традиційної пісні «Where Did You Sleep Last Night», найбільше пов’язаної з репертуаром Ліда Беллі.

Концерт не був повністю акустичним у буквальному сенсі: Кобейн підключав свою акустичну гітару через підсилювач, а сценічний склад також включав Пета Сміра та віолончелістку Лорі Голдстон. Однак саме стримана динаміка показала пісні Nirvana з іншого боку й підкреслила мелодійність матеріалу.

Альбом MTV Unplugged in New York був випущений уже після розпаду гурту, в листопаді 1994 року. Він дебютував на першому місці Billboard 200, а в 1996 році приніс Nirvana її єдину конкурсну нагороду Grammy — за найкращий альбом альтернативної музики.

Останні концерти

На початку 1994 року Nirvana вирушила в європейську частину туру In Utero. Останній повноцінний концерт гурту відбувся 1 березня 1994 року в Мюнхені.

Через кілька днів Кобейн потрапив до лікарні в Римі після поєднання лікарських препаратів і алкоголю. Решту концертів скасували. Наприкінці березня музикант вирушив на лікування до реабілітаційного центру в Лос-Анджелесі, який невдовзі залишив і повернувся до Сіетла.

Смерть Курта Кобейна та розпад Nirvana

Курт Кобейн помер 5 квітня 1994 року у своєму будинку в Сіетлі у віці 27 років. Його тіло виявив електрик 8 квітня. Судово-медичний висновок і поліцейське розслідування визначили причиною смерті самогубство.

Після смерті Кобейна Nirvana припинила існування. Кріст Новоселіч і Дейв Ґрол не намагалися продовжити гурт з іншим постійним фронтменом, оскільки пісні та творча ідентичність колективу були нерозривно пов’язані з Кобейном.

Його смерть стала однією з найрезонансніших подій у рок-музиці 1990-х, однак характеризувати її як безпосередній «кінець гранжу» було б неточно. Інші провідні гурти сцени продовжували записуватися й гастролювати, хоча смерть Кобейна справді стала символічною межею одного з найважливіших періодів альтернативного року десятиліття.

Посмертні релізи

Після 1994 року офіційний архів Nirvana продовжував поповнюватися новими релізами. Окрім MTV Unplugged in New York, у 1996 році був випущений концертний альбом From the Muddy Banks of the Wishkah, складений із записів різних виступів гурту.

У 2002 році вийшла збірка Nirvana, до якої увійшла раніше офіційно не видана студійна композиція «You Know You're Right». Її записали в січні 1994 року, і вона стала останнім відомим студійним записом класичного складу.

У 2004 році з’явився масштабний бокс-сет With the Lights Out, що об’єднав демозаписи, концертний матеріал, рідкісні композиції та альтернативні версії. Згодом офіційно були видані Live at Reading і Live and Loud, а ювілейні перевидання Nevermind та In Utero значно розширили доступний архів гурту.

Дейв Ґрол і Кріст Новоселіч після Nirvana

Після розпаду Nirvana Дейв Ґрол записав матеріал, з якого 1995 року виріс дебютний альбом Foo Fighters. На початковому студійному записі він самостійно виконав майже всі інструментальні та вокальні партії, а потім сформував повноцінний гурт. Foo Fighters згодом став одним із найбільших американських рок-колективів свого покоління.

Кріст Новоселіч брав участь у проєктах Sweet 75, Eyes Adrift і Giants in the Trees, а також займався громадською та політичною діяльністю.

Пет Смір надалі грав у Foo Fighters і неодноразово приєднувався до Ґрола та Новоселіча під час спеціальних виступів, присвячених музиці Nirvana.

Рідкісні возз’єднання учасників

Nirvana ніколи не відновлювалася як постійно діючий гурт, однак музиканти, що залишилися, кілька разів разом виконували її пісні. У 2014 році, під час церемонії введення Nirvana до Зали слави рок-н-ролу, Ґрол, Новоселіч і Смір виступили із запрошеними вокалістками Джоан Джетт, Кім Гордон, St. Vincent і Lorde.

У січні 2025 року музиканти знову зібралися на благодійному концерті FireAid у Лос-Анджелесі. Замість спроби замінити Кобейна одним постійним співаком вокальні партії виконали St. Vincent, Кім Гордон, Джоан Джетт і донька Дейва Ґрола Вайолет Ґрол. Такі виступи залишаються пам’ятними концертними проєктами, а не відродженням Nirvana як чинного гурту.

Музичний стиль Nirvana

Nirvana зазвичай відносять до гранжу та альтернативного року, однак музична основа гурту значно ширша за ці визначення. У ній поєднувалися американський хардкор-панк, постпанк, нойз-рок, важкі рифи 1970-х і мелодична чутливість Кобейна до попмузики.

Серед важливих орієнтирів гурту називали Pixies, Melvins, Sonic Youth, Black Flag, Beatles, Vaselines та інших виконавців, стилістично дуже далеких один від одного. Саме тому Nirvana могла однаково переконливо звучати в короткій хардкорній «Territorial Pissings», мелодійній «About a Girl», важкій «Scentless Apprentice» і майже камерній «All Apologies».

Для Кобейна гучність ніколи не була самоціллю. Однією з найважливіших рис його пісень залишався контраст: мелодія й шум, вразливість та агресія, простий приспів і навмисно неоднозначний текст. Ця подвійність стала центральною частиною впізнаваного звучання Nirvana.

Студійна дискографія Nirvana

• Bleach — 1989
• Nevermind — 1991
• In Utero — 1993

Основні збірки та концертні альбоми

• Incesticide — 1992, збірка рідкісних і раніше виданих записів
• MTV Unplugged in New York — 1994, концертний альбом
• From the Muddy Banks of the Wishkah — 1996, концертний альбом
• Nirvana — 2002, збірка
• With the Lights Out — 2004, архівний бокс-сет
• Sliver: The Best of the Box — 2005, збірка архівного матеріалу
• Live at Reading — 2009, концертний альбом
• Live and Loud — 2019, концертний альбом

Нагороди та визнання

За життя гурту Grammy не була головним показником його успіху: Nirvana отримала кілька номінацій, але єдина конкурсна перемога прийшла вже після смерті Кобейна — за MTV Unplugged in New York. Загалом Recording Academy вказує для Nirvana одну перемогу при шести номінаціях.

У 2014 році Nirvana була введена до Зали слави рок-н-ролу в перший рік, коли гурт отримав право на номінацію. До Зали слави були введені Курт Кобейн, Кріст Новоселіч і Дейв Ґрол.

У 2017 році «Smells Like Teen Spirit» була включена до Grammy Hall of Fame, а роком пізніше туди увійшов і Nevermind. Ці рішення закріпили офіційний статус записів як творів, що мають довготривале історичне значення.

Значення Nirvana

Історичне значення Nirvana полягає не в тому, що гурт «створив гранж»: цей стиль і сама музична сцена існували задовго до Nevermind. Mudhoney, Melvins, Soundgarden, Green River та інші колективи вже сформували значну частину його естетики. Роль Nirvana була іншою — гурт зміг перенести принципи американського незалежного та панк-року в центр світової масової культури, не перетворившись при цьому на традиційний стадіонний рок-проєкт.

Успіх Nevermind змінив уявлення великих звукозаписних компаній про комерційний потенціал альтернативної музики. Після 1991 року гурти, які ще кількома роками раніше сприймалися як частина незалежної сцени, отримали доступ до значно ширшої аудиторії. Rock & Roll Hall of Fame характеризує Nirvana й особливо Кобейна як одну із сил, що визначили піднесення альтернативного року на початку 1990-х.

Водночас каталог Nirvana надзвичайно невеликий для гурту такого масштабу: лише три студійні альбоми, записані менш ніж за п’ять років. Саме ця компактність підкреслює масштаб впливу колективу. Bleach зберіг зв’язок з андеграундом, Nevermind змінив становище альтернативного року в масовій культурі, а In Utero продемонстрував прагнення гурту зберегти художню незалежність після величезного комерційного успіху.

Через десятиліття після розпаду Nirvana залишається одним із ключових рок-гуртів кінця XX століття. Її значення визначається не лише «Smells Like Teen Spirit» або образом Курта Кобейна, а насамперед рідкісним поєднанням панківської безпосередності, важкого гітарного звучання та мелодій, здатних вийти далеко за межі сцени, в якій ця музика виникла.