Underworld — британський електронний проєкт Карла Гайда (Karl Hyde; нар. 10 травня 1957 року, Вустер, Англія) і Ріка Сміта (Rick Smith; нар. 25 травня 1959 року, Амманфорд, Уельс). Їхня спільна історія почалася ще наприкінці 1970-х, задовго до появи техно-версії Underworld. За кілька десятиліть Гайд і Сміт пройшли через new wave, synth-pop і funk-rock, а на початку 1990-х разом із діджеєм Darren Emerson повністю перебудували проєкт навколо клубної електронної музики.
До найвідоміших робіт Underworld належать Rez, Cowgirl, Dark & Long, Mmm... Skyscraper I Love You, Born Slippy .NUXX, Pearl's Girl, Jumbo, Push Upstairs, King of Snake, Two Months Off, Beautiful Burnout, Always Loved a Film, Scribble, I Exhale, Denver Luna і Techno Shinkansen. Музика гурту поєднує trance, techno, progressive house, ambient, breakbeat, dub, rock та експериментальну електроніку.
Найвідомішою композицією Underworld залишається Born Slippy .NUXX. Після появи у фіналі фільму Денні Бойла Trainspotting («На голці») її перевидали у 1996 році, і трек піднявся до другого місця британського синглового чарту. Однак репутація гурту значно ширша за один хіт: альбоми dubnobasswithmyheadman, Second Toughest in the Infants і Beaucoup Fish належать до ключових британських електронних релізів 1990-х.
Карл Гайд і Рік Сміт
Гайд і Сміт познайомилися у Кардіффі в 1979 році. Гайд вивчав мистецтво, а Сміт — електронну та електричну інженерію. Невдовзі вони почали грати разом у гурті Screen Gemz.
Розподіл ролей, що сформувався ще в ранні роки, зберігся й у зрілому Underworld. Гайд працює з голосом, текстами, гітарою, фотографією та візуальними образами; Сміт зосереджений на композиції, синтезаторах, ритмі, студійній архітектурі та продюсуванні.
Freur і поява назви Underworld
На початку 1980-х Гайд і Сміт створили Freur. Разом із ними грали Alfie Thomas, Bryn Burrows і John Warwicker. Дебютний альбом Doot-Doot вийшов у 1983 році, а однойменна композиція стала найвідомішим записом проєкту.
Freur працювали в напрямках new wave і synth-pop та помітно відрізнялися від майбутнього електронного Underworld. У середині десятиліття гурт записав музику до британського фільму Underworld, сценарій якого був пов’язаний із Клайвом Баркером. Після завершення історії Freur Гайд і Сміт узяли назву фільму для нового проєкту.
Underworld Mk1
Перша версія Underworld з’явилася у 1987 році. Її музика була ближчою до funk-rock, synth-pop і альтернативного pop-rock, ніж до клубної електроніки.
Альбом Underneath the Radar вийшов у 1988 році, а Change the Weather — у 1989-му. Проєкт мав контракт із Sire Records і гастролював у США, але комерційного прориву не сталося. До 1990 року цей склад розпався, залишивши Гайда і Сміта з боргами та необхідністю заново визначати напрям своєї музики.
Darren Emerson і нова версія Underworld
Після розпаду першого складу Рік Сміт дедалі глибше занурювався в електронну музику. Через знайомих він зустрів молодого діджея Darren Emerson, пов’язаного з британською house- і techno-сценою. На початку 1990-х Emerson став третім учасником нового Underworld.
Перші записи цієї команди також виходили під назвою Lemon Interupt. На Junior Boy's Own з’явилися Dirty, Minneapolis, Bigmouth і Eclipse. Потім музиканти повернулися до назви Underworld і випустили Rez та Mmm... Skyscraper I Love You.
Електронна музика тепер була не доповненням до рок-гурту, а основою всього проєкту. Гітара й голос Гайда почали існувати всередині довгих клубних композицій нарівні із синтезаторами, ритм-машинами та семплами.
dubnobasswithmyheadman
У 1994 році вийшов dubnobasswithmyheadman — перший альбом класичного складу Hyde — Smith — Emerson. Якщо враховувати дві платівки раннього Underworld, це третій студійний альбом гурту, але саме з нього починається його головний електронний період.
До альбому увійшли Dark & Long, Mmm... Skyscraper I Love You, Surfboy, Spoonman, Tongue, Dirty Epic, Cowgirl і River of Bass. Платівка досягла 12-го місця UK Albums Chart.
Тут уже сформувалися основні риси Underworld: тривалий розвиток треків, переходи між techno, house, ambient і dub, гітарні фрагменти та голос Гайда, який не стільки розповідає історію, скільки складає її з коротких спостережень і повторюваних фраз.
Тексти Карла Гайда
Гайд рідко пише традиційні куплети й приспіви. Роками він записує в блокноти почуті розмови, вивіски, назви місць, рекламні фрази та випадкові спостереження, а потім використовує їх як матеріал для пісень.
На його підхід помітно вплинули альбом Lou Reed New York і книга Сема Шепарда Motel Chronicles. У студії окремі рядки могли переноситися з однієї композиції до іншої, повторюватися, розрізатися й перетворюватися майже на ритмічний елемент.
Тому тексти Underworld часто звучать як потік міської пам’яті: вулиці, транспорт, нічні розмови, алкоголь, світло, випадкові люди й уривки внутрішнього монологу існують поруч без звичного лінійного сюжету.
Second Toughest in the Infants
Second Toughest in the Infants вийшов у 1996 році. Назва альбому не пов’язана з ідеєю «другого дебюту», як іноді помилково пишуть. Вона походить від фрази шестирічного племінника Ріка Сміта, який розповідав про своє становище серед дітей у початковій школі.
До платівки увійшли Juanita: Kiteless: To Dream of Love, Banstyle/Sappys Curry, Confusion the Waitress, Rowla, Pearl's Girl, Air Towel, Blueski і Stagger. Альбом піднявся до 9-го місця британського чарту та увійшов до шорт-листа Mercury Prize 1996 року.
Порівняно з dubnobasswithmyheadman музика стала вільнішою за формою. Довгі композиції могли переходити від ambient до breakbeat або techno без чіткої межі між окремими частинами.
Born Slippy .NUXX
У травні 1995 року Underworld випустили сингл Born Slippy. На його стороні B була Born Slippy .NUXX. Попри схожу назву, це не звичайний ремікс: дві композиції мають різну музичну основу.
Денні Бойл використав Born Slippy .NUXX у фіналі фільму Trainspotting 1996 року. Після виходу картини трек перевидали окремим синглом, і він досяг №2 у UK Singles Chart.
Ейфоричне звучання довго приховувало зміст тексту від частини аудиторії. Карл Гайд написав його в період алкогольної залежності після важкої ночі в лондонському Сохо. Пізніше він прямо говорив, що пісня була не гімном пияцтву, а проханням про допомогу.
Underworld на сцені
Концертні версії Underworld ніколи не були точними копіями альбомних записів. Сміт і Emerson працювали з набором підготовлених ритмічних і синтезаторних фрагментів, які можна було поєднувати й змінювати безпосередньо під час виступу.
Гайд при цьому поводиться як фронтмен: співає, говорить, танцює, грає на гітарі та реагує на публіку. Така система дозволила гурту поєднати електронну імпровізацію з енергією живого концерту.
У 1990-х Underworld стали постійними учасниками великих фестивалів і разом із The Prodigy, The Chemical Brothers, Orbital та Leftfield брали участь у переході британської електронної музики з клубів на великі концертні майданчики.
Beaucoup Fish
У 1999 році вийшов Beaucoup Fish — третій і останній студійний альбом класичного складу Hyde — Smith — Emerson.
До нього увійшли Cups, Push Upstairs, Jumbo, Shudder/King of Snake, Winjer, Skym, Bruce Lee, Kittens, Push Downstairs і Moaner. Альбом досяг третього місця UK Albums Chart — найкращого результату Underworld у головному британському альбомному чарті.
King of Snake і Kittens представляють жорсткішу клубну сторону гурту, тоді як Jumbo побудований на м’якій мелодії та спокійному вокалі. Така різниця всередині однієї платівки стала характерною для подальшої дискографії Underworld.
Everything, Everything і відхід Darren Emerson
У 2000 році вийшли концертний альбом і фільм Everything, Everything, що зібрали матеріал виступів кінця 1990-х. У живих версіях треки переходять один в одного й помітно відрізняються за тривалістю та структурою від студійних оригіналів.
Того ж року Darren Emerson залишив Underworld і зосередився на власній діджейській та продюсерській кар’єрі. Постійним ядром проєкту знову стали Карл Гайд і Рік Сміт.
A Hundred Days Off
Першим студійним альбомом дуету після відходу Emerson став A Hundred Days Off, випущений у 2002 році. До нього увійшли Mo Move, Two Months Off, Twist, Sola Sistim, Little Speaker, Trim, Ess Gee, Dinosaur Adventure 3D, Ballet Lane і Luetin.
Головним хітом періоду стала Two Months Off — одна з найбільш мелодійних і світлих композицій Underworld. Альбом зберіг упізнаваний підхід гурту без постійного третього учасника.
Riverrun і цифрові релізи
У середині 2000-х Underworld почали експериментувати зі способом випуску музики. Серія Riverrun поширювалася через інтернет і складалася з довгих музичних послідовностей, не прив’язаних до звичайної структури студійного альбому.
Такий формат дозволяв швидше публікувати новий матеріал і вільніше працювати з тривалістю композицій. Пізніше ця ідея отримала значно більший масштаб у проєкті DRIFT.
Oblivion with Bells і Barking
У 2007 році вийшов Oblivion with Bells із композиціями Crocodile, Beautiful Burnout, Holding the Moth, Ring Road, Glam Bucket та іншими. Альбом поєднав клубні ритми з більш спокійною та атмосферною електронікою.
Barking з’явився у 2010 році. Під час його створення Гайд і Сміт активніше, ніж зазвичай, залучали інших електронних продюсерів. До альбому увійшли Bird 1, Always Loved a Film, Scribble, Hamburg Hotel, Grace, Between Stars, Diamond Jigsaw, Moon in Water і Louisiana.
Денні Бойл і Олімпіада 2012 року
Співпраця Underworld із Денні Бойлом не завершилася після Trainspotting. Рік Сміт працював над музикою до театральної постановки Frankenstein і фільму Trance, а Underworld брали участь у музичній роботі навколо T2 Trainspotting.
Наймасштабнішим спільним проєктом стала церемонія відкриття Олімпійських ігор 2012 року в Лондоні. Underworld були призначені музичними директорами постановки Бойла, а Рік Сміт відповідав за загальну музичну структуру церемонії.
Для шоу Гайд і Сміт написали, зокрема, And I Will Kiss і Caliban's Dream. Перша супроводжувала індустріальну сцену Pandemonium, друга — один із центральних епізодів запалення олімпійського вогню.
Barbara Barbara, we face a shining future
Після шестирічної перерви між звичайними студійними альбомами у 2016 році вийшов Barbara Barbara, we face a shining future.
До нього увійшли I Exhale, If Rah, Low Burn, Santiago Cuatro, Motorhome, Ova Nova і Nylon Strung. Назва походить від слів батька Ріка Сміта, звернених до його дружини Барбари наприкінці життя.
Альбом досяг десятого місця у Великій Британії та отримав номінацію Grammy в категорії Best Dance/Electronic Album.
Teatime Dub Encounters з Iggy Pop
У 2018 році Underworld і Iggy Pop випустили спільний EP Teatime Dub Encounters. Їхній зв’язок зі світом Денні Бойла був очевидним: Lust for Life Iggy Pop відкривала Trainspotting, а Born Slippy .NUXX звучала у фіналі.
Замість звичайних вокальних партій Iggy Pop використовував розмовну манеру та довгі монологи, які органічно вписалися в електронні структури Сміта і Гайда.
DRIFT
У листопаді 2018 року Underworld запустили DRIFT — річний проєкт, у межах якого нова музика, відео й тексти публікувалися практично щотижня.
Експеримент тривав 52 тижні. Його підсумком стала DRIFT Series 1 2019 року — велика колекція матеріалу, що включає Another Silent Way, Dexters Chalk, Appleshine, This Must Be Drum Street, Listen to Their No, Border Country та інші твори.
DRIFT повернув гурту модель постійної роботи без багаторічного очікування наступного альбому й продовжив ідеї, які Underworld раніше перевіряли в інтернет-серії Riverrun.
Strawberry Hotel
У 2024 році Underworld випустили Strawberry Hotel — офіційний одинадцятий студійний альбом гурту.
До 15-трекової платівки увійшли Black Poppies, Denver Luna, Techno Shinkansen, And the Colour Red, Sweet Lands Experience, Lewis in Pomona, Hilo Sky, Burst of Laughter, King of Haarlem, Ottavia, Gene Pool, Oh Thorn!, Iron Bones і Stick Man Test.
Альбом вільно переходить від прямого techno до акустичних і майже безформних атмосферних епізодів. Denver Luna представляє більш емоційну сторону Underworld, Techno Shinkansen — клубну, а Black Poppies майже повністю відходить від танцювальної структури.
Strawberry Hotel досяг 43-го місця UK Albums Chart і очолив британський Dance Albums Chart.
Tomato і візуальна мова
Візуальна сторона Underworld тісно пов’язана з дизайнерським колективом Tomato, створеним у 1991 році. Серед його співзасновників були Карл Гайд, Рік Сміт, John Warwicker та інші дизайнери й художники.
Tomato працювали з графікою, типографікою, фотографією, відео та концертними проєкціями Underworld. Обкладинки й сценічні зображення будуються за тим самим принципом, що й тексти Гайда: нашарування фраз, фотографій, випадкових деталей і міських спостережень.
Музичний стиль Underworld
Underworld зазвичай відносять до techno і progressive house, але одного жанрового визначення для їхнього каталогу недостатньо. У ньому постійно перетинаються house, ambient, trance, dub, breakbeat, rock та експериментальна електроніка.
Головна особливість гурту — форма. Багато композицій розвиваються значно довше за звичайну pop-пісню: ритм і синтезаторні послідовності змінюються поступово, голос може зникати на кілька хвилин, а окремі частини не завжди розділені очевидними переходами.
Водночас досвід Гайда і Сміта в rock- і pop-гуртах нікуди не зник. У музиці залишаються вокал, гітара, мелодія та характер фронтмена, завдяки чому Underworld однаково природно існують у клубі, на рок-фестивалі й у концертному залі.
Основні студійні альбоми Underworld
- Underneath the Radar — 1988;
- Change the Weather — 1989;
- dubnobasswithmyheadman — 1994;
- Second Toughest in the Infants — 1996;
- Beaucoup Fish — 1999;
- A Hundred Days Off — 2002;
- Oblivion with Bells — 2007;
- Barking — 2010;
- Barbara Barbara, we face a shining future — 2016;
- DRIFT Series 1 — 2019;
- Strawberry Hotel — 2024.
Інші важливі релізи
Окреме місце в каталозі займають концертний Everything, Everything 2000 року, інтернет-серія Riverrun і спільний з Iggy Pop EP Teatime Dub Encounters 2018 року.
Головні композиції Underworld
До ключових робіт різних періодів належать Rez, Dark & Long, Mmm... Skyscraper I Love You, Cowgirl, Dirty Epic, Born Slippy .NUXX, Pearl's Girl, Juanita: Kiteless: To Dream of Love, Jumbo, Push Upstairs, King of Snake, Moaner, Two Months Off, Beautiful Burnout, Always Loved a Film, Scribble, I Exhale, If Rah, Nylon Strung, Denver Luna, Techno Shinkansen і And the Colour Red.
Місце Underworld в електронній музиці
На момент появи класичного електронного складу Гайд і Сміт уже понад десять років працювали разом і встигли пройти через кілька невдалих спроб побудувати традиційну rock- і pop-кар’єру. Darren Emerson поєднав їхній студійний досвід із британською клубною культурою початку 1990-х, і саме з цього поєднання виник класичний звук Underworld.
dubnobasswithmyheadman сформував цю музичну мову, Second Toughest in the Infants розвинув її у вільнішій формі, Born Slippy .NUXX вивела гурт у масову культуру, а Beaucoup Fish став його найуспішнішим студійним альбомом у британському чарті.
Після відходу Emerson дует не намагався постійно повторювати формулу 1990-х. Two Months Off, Beautiful Burnout, олімпійська музика, Barbara Barbara, we face a shining future, DRIFT і Strawberry Hotel належать до різних етапів, але зберігають спільний принцип: електронна композиція в Underworld залишається живою формою, яку можна змінювати в студії та заново збирати на сцені.
