Sabrina
Кузьма Скрябін (справжнє ім’я — Андрій Вікторович Кузьменко; 17 серпня 1968, Самбір, Львівська область — 2 лютого 2015, Лозуватка, Дніпропетровська область) — український співак, композитор, автор пісень, музичний продюсер, письменник і телеведучий, засновник і багаторічний лідер гурту «Скрябін».
Творчий шлях Кузьменка охопив кілька різних епох української музики. Ранній «Скрябін» виріс із синті-попу, нової хвилі, постпанку та електронної музики, у середині 1990-х активно експериментував із техно, а після зміни складу на початку 2000-х поступово прийшов до року та поп-року. Пісні «Спи собі сама», «Мовчати», «Люди, як кораблі», «Старі фотографії», «Місця щасливих людей» і «Мам» стали одними з найвідоміших українських композицій свого часу.
У 2020 році Андрію Кузьменку посмертно присвоїли звання Героя України з удостоєнням ордена Держави за внесок у формування українського культурного простору, розвиток національного музичного мистецтва, творчу та громадську діяльність.
Дитинство та перші музичні захоплення
Андрій Кузьменко народився 17 серпня 1968 року в Самборі Львівської області. Його мати Ольга викладала музику, батько Віктор працював інженером. Значна частина дитинства та юності Андрія минула в Новояворівську, де згодом з’явився гурт «Скрябін».
Кузьменко закінчив музичну школу за класом фортепіано. У підліткові роки його дедалі більше приваблювала західна музика, яку в СРСР можна було почути завдяки іноземному радіо та касетним записам. Серед важливих для раннього «Скрябіна» орієнтирів були Depeche Mode, The Cure, Kraftwerk, Duran Duran, Joy Division та інші представники європейської нової хвилі, постпанку й електронної сцени.
Ще до появи «Скрябіна» Андрій брав участь у кількох аматорських колективах, співав, грав на гітарі та клавішних, писав перші пісні. Новояворівське музичне середовище було невеликим, тому майбутні учасники гурту неодноразово перетиналися в різних проєктах.
Медична освіта
Музика тривалий час існувала паралельно з медичною освітою. Кузьменко навчався в медичному інституті, проходив строкову військову службу, а згодом продовжив освіту у Львові. У 1993 році він закінчив стоматологічний факультет Львівського медичного інституту.
Стоматологія, однак, так і не стала його професією. Уже на початку 1990-х головним заняттям Кузьменка остаточно стала музика.
Створення гурту «Скрябін»
Наприкінці 1980-х у Новояворівську навколо місцевого Палацу культури виникла студія «Sпати» — «Студія патологічної тиші». Саме тут сформувалося середовище, з якого виріс ранній «Скрябін».
Улітку 1989 року Андрій Кузьменко разом із Ростиславом Домішевським, Сергієм Герою, Ігорем Яцишиним, Олександром Скрябіним та іншими музикантами почав записувати спільний матеріал. Однією з перших робіт стала композиція «Чуєш біль» та її англомовна версія Feel the Pain.
Назва «Скрябін» була пов’язана з прізвищем Олександра Скрябіна, який працював разом із музикантами. Перші записи існували переважно на магнітофонних касетах і створювалися практично самостійно — без повноцінної музичної індустрії та серйозної студійної інфраструктури.
Ранній електронний «Скрябін»
На початку 1990-х сформувався той варіант гурту, який згодом почали називати раннім або старим «Скрябіном». Найважливішими постатями цього періоду разом із Кузьмою були Ростислав Домішевський (Рой) і Сергій Гера (Шура).
Записи «Мова риб» і «Технофайт» поєднували синті-поп, електронну музику, нову хвилю та постпанкові впливи. Їхнє звучання помітно відрізнялося від української естради початку 1990-х: холодні синтезатори й електронні ритми сусідили з похмурими, іноді сюрреалістичними текстами про страх, самотність, смерть, сни та повсякденне життя.
Особливо важливим став альбом «Птахи», записаний у 1994 році та широко поширений у 1995-му. Під враженням від Берліна та німецької електронної сцени музиканти значно посилили техно-складову. Платівка стала одним із перших помітних українських альбомів цього напряму й допомогла «Скрябіну» вийти на професійну сцену.
«Казки» і «Хробак»
У середині 1990-х гурт почав співпрацювати зі студією Nova та продюсером Юрієм Нікітіним. У 1997 році вийшов подвійний альбом «Казки», який об’єднав нові пісні та перероблений ранній матеріал. У цей період кліпи «Скрябіна» регулярно з’являлися на українському телебаченні, а гурт остаточно вийшов за межі незалежної електронної сцени.
Наступний студійний альбом «Хробак» з’явився у 1999 році. Його музика стала важчою: синтезаторна основа поєднувалася з гітарами, жорсткішою ритмікою та індустріальними відтінками. Альбом належить до найпохмуріших робіт первісного складу.
Перехід до року та новий склад
На межі десятиліть музичний напрям почав швидко змінюватися. На «Модній країні» 2000 року та наступних роботах гітари ставали дедалі помітнішими, а пісні набували звичнішої рокової та поп-рокової форми.
Одночасно завершувалася історія первісного складу. На початку 2000-х із гурту пішли Ростислав Домішевський і Сергій Гера. Навколо Кузьми сформувався новий колектив, важливими учасниками якого стали гітарист Олексій Зволінський, басист Костянтин Глітін і барабанщик Вадим Колісниченко.
Після цього «Скрябін» фактично вступив у нову музичну епоху. Кузьменко став головним автором і безумовним публічним обличчям проєкту.
«Натура», «Мовчати» і «Спи собі сама»
Одним із ключових альбомів перехідного періоду стала «Натура», що вийшла у 2003 році. Саме тут з’явилися «Спи собі сама» і записана разом з Іриною Білик «Мовчати».
Музична мова Кузьми помітно змінилася. Замість складних електронних фактур на перший план вийшли мелодія, живі інструменти та пряміші тексти. «Спи собі сама» стала однією з головних ліричних пісень у його каталозі, а «Мовчати» — одним із найвідоміших українських дуетів 2000-х.
«Танго» і зрілий поп-рок
Альбом «Танго» 2005 року остаточно закріпив нову модель «Скрябіна». До нього увійшли «Люди, як кораблі», «Старі фотографії», «Танго», «Телефони» і «Бути маленьким».
Кузьма дедалі частіше писав простою розмовною мовою, звертаючись до власних спогадів і знайомих кожному життєвих ситуацій. «Старі фотографії» стали піснею про молодість, друзів і час, що минає, а «Люди, як кораблі» — про дистанцію між людьми та здатність завдавати одне одному болю.
Надалі ця авторська манера стала однією з головних рис пізнього «Скрябіна».
Від «Гламуру» до «Радіо Любов»
У 2006 році гурт випустив «Гламур», де Кузьма активно висміював показне багатство, моду та український шоу-бізнес. Наступний альбом «Про любов?» 2007 року поєднав романтичну лірику із соціальною сатирою.
Після «Моєї еволюції» 2009 року з’явився один із найважливіших пізніх альбомів гурту — «Радіо Любов» (2012). У його звучанні рок знову помітно поєднувався із синтезаторами, нагадуючи про електронне минуле колективу.
До альбому увійшли «Говорили і курили», «Місця щасливих людей», «Мам», «Сліди» та інші пісні. «Мам», присвячена матері музиканта Ользі Кузьменко, стала однією з найвідоміших балад пізнього періоду.
Останніми прижиттєвими студійними альбомами стали «Добряк» 2013 року та «25», випущений у 2014-му до 25-річчя гурту.
Телебачення
У 2000-х Кузьма став відомим далеко за межами аудиторії «Скрябіна». З 2000 до 2002 року він вів хіт-парад «Гаряча сімка», а згодом працював у популярних телевізійних проєктах.
Особливо успішним стало музичне шоу «Шанс», яке Кузьма вів разом із Наталією Могилевською. Він також був ведучим програми «Шиканемо» і пізніше працював в інших розважальних форматах.
Його телевізійна популярність значною мірою будувалася на тих самих якостях, що й сценічний образ: швидкій реакції, імпровізації, самоіронії та здатності розмовляти з людьми без підкресленої дистанції між знаменитістю і глядачем.
«Я, “Побєда” і Берлін» та книги
У 2006 році Кузьменко дебютував у літературі з книгою «Я, “Побєда” і Берлін». В основу історії лягли реальні враження від поїздок молодого Кузьми та його друзів до Німеччини, перетворені на іронічну дорожню прозу.
Пізніше були опубліковані «Я, Паштєт і Армія», «Я, Шонік і Шпіцберген» та інші твори. Проза Кузьми близька за інтонацією до його пізніх пісень та інтерв’ю: розмовна мова, самоіронія та побутовий гумор у ній легко змінюються серйозними роздумами.
У 2024 році в український прокат вийшов художній фільм «Я, “Побєда” і Берлін» режисерки Ольги Ряшиної, знятий за мотивами книги. Молодого Кузьму зіграв Іван Бліндар.
«Пающіє труси» і DZIDZIO
Продюсерська діяльність Кузьми не обмежувалася власним гуртом.
Наприкінці 2000-х він брав участь у створенні та розвитку сатиричного жіночого проєкту «Пающіє труси», побудованого як пародія на певну частину комерційного шоу-бізнесу.
Особливо помітним був його зв’язок із DZIDZIO. Михайло Хома був знайомий із Кузьменком ще з Новояворівська, а на початку історії DZIDZIO Кузьма допоміг проєкту зробити перші професійні кроки. Він написав пісню «Ялта», яка стала однією з ранніх візитівок гурту.
Кузьменко також допомагав іншим молодим виконавцям порадами, матеріалом і професійними контактами, хоча повноцінна продюсерська діяльність ніколи не витісняла для нього власний гурт.
Громадянська позиція
У публічній біографії Кузьми були й суперечливі епізоди. Під час президентської кампанії 2004 року він виступав в агітаційному турі на підтримку Віктора Януковича. Пізніше музикант неодноразово критично говорив про цей період і пояснював свою участь тиском та зобов’язаннями, пов’язаними з роботою на телебаченні.
У наступні роки Кузьменко дедалі жорсткіше висловлювався про політичну систему, корупцію та ситуацію в країні. Після початку російсько-української війни у 2014 році він їздив на схід України та допомагав українським військовослужбовцям, намагаючись при цьому не перетворювати благодійну діяльність на засіб самореклами.
Сім’я
З 1994 року Андрій Кузьменко був одружений зі Світланою Бабійчук, з якою був знайомий ще зі шкільних років. У 1997 році у подружжя народилася донька Марія-Барбара.
Кузьма рідко перетворював сімейне життя на частину публічного образу. Після його смерті близькі брали участь у збереженні літературної та музичної спадщини артиста.
Загибель Кузьми Скрябіна
Уранці 2 лютого 2015 року Андрій Кузьменко повертався після концерту в Кривому Розі. Поблизу села Лозуватка Криворізького району Дніпропетровської області його автомобіль зіткнувся з вантажівкою. Музикант загинув на місці у віці 46 років.
Кузьменка поховали на кладовищі у Брюховичах поблизу Львова. Після його загибелі в Україні відбулися великі концерти пам’яті, на яких пісні «Скрябіна» виконували артисти різних поколінь.
«Скрябін» після Кузьми
Після смерті фронтмена гурт офіційно не припинив існування. Музиканти, які працювали з Кузьмою в останні роки, продовжили концертну діяльність і виконання його пісень із запрошеними вокалістами.
Водночас авторська та студійна епоха «Скрябіна», безпосередньо пов’язана з Андрієм Кузьменком, завершилася у 2015 році. Подальша діяльність колективу зосереджена насамперед на концертному представленні створеної ним музичної спадщини.
Герой України
17 серпня 2020 року, у день народження музиканта, Андрію Кузьменку посмертно присвоїли звання Героя України з удостоєнням ордена Держави.
У президентському указі були відзначені його заслуги у формуванні українського культурного простору, значний внесок у розвиток національного музичного мистецтва, а також багаторічна творча та громадська діяльність.
Музичний стиль Кузьми Скрябіна
Музику Кузьми неможливо точно описати одним жанром. Ранній «Скрябін» був насамперед електронним гуртом, у якому поєднувалися синті-поп, нова хвиля, постпанк і техно. Жорсткіші індустріальні елементи особливо помітні в окремих роботах кінця 1990-х, але не визначають увесь каталог гурту.
Від початку 2000-х основним напрямом став поп-рок. У музиці з’явилося більше живих гітар і традиційної пісенної форми, хоча клавішні та електронні елементи збереглися й періодично знову ставали помітною частиною звучання.
Не менш сильно змінилися тексти. Ранній Кузьма писав похмуро й образно — про смерть, самотність, страх і сни. Згодом його головним інструментом стала розмовна мова. Батьки, друзі, кохання, гроші, автомобілі, політика, старіння та спогади про молодість увійшли в пісні майже без літературної дистанції.
Саме тому між ранніми «Мовою риб» і «Птахами» та пізніми «Старими фотографіями» або «Мам» існує величезна стилістична різниця, але авторська особистість Кузьми поєднує ці періоди в одну історію.
Основна дискографія «Скрябіна» за життя Кузьми
- 1989 — «Чуєш біль» — ранній магнітофонний матеріал
- 1992–1993 — «Мова риб»
- 1993 — «Технофайт» — ранній запис, згодом перероблений і виданий
- 1994/1995 — «Птахи»
- 1997 — «Казки»
- 1999 — «Хробак»
- 2000 — «Модна країна»
- 2001 — «Стриптиз»
- 2002 — «Озимі люди»
- 2003 — «Натура»
- 2005 — «Танго»
- 2006 — «Гламур»
- 2007 — «Про любов?»
- 2009 — «Моя еволюція»
- 2012 — «Радіо Любов»
- 2013 — «Добряк»
- 2014 — «25»
Окреме місце в каталозі посідають альбом реміксів «Танець пінгвіна», спеціальні проєкти, збірки та перевидання ранніх записів.
Ключові пісні
- «Птахи»
- «Танець пінгвіна»
- «Той прикрий світ»
- «Нікому то не треба»
- «Сам собі країна»
- «Мовчати» — з Іриною Білик
- «Спи собі сама»
- «Люди, як кораблі»
- «Старі фотографії»
- «Гламур»
- «Говорили і курили»
- «Місця щасливих людей»
- «Мам»
- «Дельфіни»
Значення Кузьми Скрябіна
Кузьма Скрябін посідає особливе місце в українській музиці завдяки рідкісній здатності існувати в кількох абсолютно різних культурних епохах. Він починав у невеликому незалежному електронному середовищі Новояворівська, експериментував із синті-попом, новою хвилею і навіть техно, а через десятиліття став одним із найвпізнаваніших авторів українського поп-року.
Не менш важливою була еволюція його текстів. Від похмурих та абстрактних образів раннього «Скрябіна» Кузьма прийшов до мови, максимально близької до звичайної розмови. Пісні про матір, старі фотографії, друзів або людську самотність будувалися на простих формулюваннях, не втрачаючи при цьому емоційної сили.
Музика була центральною, але не єдиною частиною його спадщини. Телебачення зробило Кузьму впізнаваним для широкої аудиторії, книги зберегли його характерну розмовну інтонацію, а громадська діяльність останніх років життя стала ще однією стороною його публічної біографії.
Ранні електронні записи та масові пісні 2000-х настільки відрізняються, що могли б належати різним артистам. Їх об’єднує постать Андрія Кузьменка — автора, який постійно змінювався разом з українською музичною сценою, але зберігав власний голос, самоіронію та здатність говорити про серйозні речі без пафосу.
