I Hate Models — французький діджей та електронний продюсер Guillaume Labadie (Гійом Лабаді), один із найпомітніших представників сучасної жорсткої techno-сцени. Його музика поєднує techno, industrial, acid, EBM, trance, hardcore, rave та атмосферну електроніку, а ключовою особливістю проєкту залишається контраст між важкою ритмікою та виразною мелодійною складовою.
Широка увага до I Hate Models прийшла після EP Warehouse Memories і композиції Daydream у 2016 році. Протягом кількох наступних років Labadie випустив серію робіт на ARTS, Khemia, Monnom Black і Perc Trax, а у 2019 році представив дебютний повноформатний альбом L’Âge Des Métamorphoses. У 2021-му він запустив власний лейбл Disco Inferno, який став основним майданчиком для його подальших авторських релізів.
Початок проєкту
Перші роки I Hate Models майже одразу показали напрям, який згодом стане його відмінною рисою. Замість мінімалістичного функціонального techno Labadie будував довгі композиції з кількома емоційними та ритмічними фазами, поєднуючи важкі ударні з арпеджіо, pads, кислотними лініями та мелодіями, що відсилають до trance і рейв-музики 1990-х.
Вирішальним релізом став Warehouse Memories, випущений 29 липня 2016 року лейблом ARTS. EP складався з оригінальної версії Warehouse Memories, реміксу Emmanuel, а також Daydream і Shades Of Night.
Особливо помітною стала Daydream. У ній уже присутня характерна формула раннього I Hate Models: жорстка techno-ритміка протиставляється емоційним синтезаторним партіям і майже trance-мелодиці. Perc Trax згодом прямо називав Daydream композицією, з якої почалося стрімке зростання проєкту.
Cyanure Dance і Totsuka No Tsurugi
У 2017 році Labadie швидко розширив дискографію кількома принципово різними релізами.
7 квітня на Khemia Records з’явилася Cyanure Dance. Дев’ятихвилинна композиція була побудована навколо acid-басової лінії, арпеджіо, спотворених wave-текстур і власного вокалу I Hate Models. Сам Khemia описував її через поєднання acid, psychedelic punk-wave та атмосферних елементів.
17 липня на ARTS вийшов чотиритрековий проєкт Totsuka No Tsurugi:
- Eternal Loneliness
- Totsuka No Tsurugi
- Heartbreaker
- Demons From the Past.
Матеріал помітно посилив мелодійну та trance-сторону I Hate Models. Особливо показовою стала десятихвилинна Eternal Loneliness, де тривалий розвиток композиції виявився не менш важливим, ніж безпосередньо клубний ритм.
Таким чином, уже до 2017 року стало очевидно, що I Hate Models не можна коректно визначати виключно як industrial techno-проєкт.
State Of Control
У вересні 2017 року I Hate Models дебютував на Monnom Black, лейблі Dax J, з EP State Of Control.
До нього увійшли:
- State Of Control
- She Said Fuck People I Have Drugs
- Emerald
- Last Kiss Before Death
У цій роботі індустріальна сторона звучання вийшла на перший план: жорсткіша ритміка поєднувалася з EBM, acid і темними синтезаторними партіями.
Ремікс Depeche Mode
Того ж року I Hate Models отримав можливість офіційно попрацювати з матеріалом Depeche Mode.
6 жовтня 2017 року був випущений Cover Me (I Hate Models Cold Lights Remix). Майже десятихвилинна версія композиції вийшла на Columbia/Sony.
Для артиста, який ще роком раніше лише випустив дебютний EP на ARTS, офіційний ремікс однієї з найвідоміших електронних груп світу став помітним розширенням професійного діапазону.
Midnight Cults
У серпні 2018 року I Hate Models повернувся на Khemia Records із Midnight Cults.
Центральними композиціями стали It Will Last Forever і Walpurgis Night. В останній вокальну партію виконала Zanias, відома за проєктами Linea Aspera і Keluar. До релізу також увійшов ремікс DJ Varsovie.
Midnight Cults продовжив лінію, розпочату Cyanure Dance: industrial і techno тут сусідять із wave, атмосферними синтезаторами та вокальними елементами.
Perc Trax і Spreading Plague
Наприкінці 2018 року розпочалася важлива співпраця з британським Perc Trax.
23 листопада вийшов EP Spreading Plague. Заголовна композиція тривала близько десяти хвилин, а на зворотному боці платівки містився ремікс засновника лейблу Perc.
DJ Mag у той період характеризував сети I Hate Models через поєднання швидкого techno, класичного rave і виражених trance-мелодій. Це досить точно описує перехідний етап перед його першим альбомом.
L’Âge Des Métamorphoses
Головною студійною роботою раннього періоду став дебютний альбом L’Âge Des Métamorphoses, випущений Perc Trax у червні 2019 року. Фізичне видання з’явилося 21 червня, цифрові каталоги вказують 28 червня.
Це масштабна робота з 12 композицій загальною тривалістю близько 93 хвилин:
- The Beginning Of The End
- Crossing The Mirror
- Impossible Love
- You Are Not Alone
- The Night Is Our Kingdom
- Those Shiny Razor Blades
- Partner In Crime
- Romantic Psycho
- Sexual Tension
- Forgiveness
- Fade Away
- Eternity Is Burning
Усі композиції написав і спродюсував сам I Hate Models. У кількох треках використовується його власний вокал, а також голос M. Luna. Мастеринг виконав Matt Colton, відомий роботою з широким спектром експериментальної та електронної музики.
Альбом принципово не будується як набір однотипних клубних інструменталів. Усередині окремих композицій мелодійні й атмосферні епізоди змінюються industrial-ритмікою, acid і більш прямолінійним techno. Сам Perc Trax підкреслював, що треки постійно змінюються й практично не переходять у традиційні тривалі techno-петлі.
Саме L’Âge Des Métamorphoses остаточно сформував I Hate Models як артиста, для якого жорсткість і мелодійність є не протилежними періодами творчості, а частинами однієї музичної системи.
Intergalactic Emotional Breakdown
Лише через кілька місяців після альбому Labadie повернувся на ARTS із Intergalactic Emotional Breakdown.
Реліз з’явився 1 листопада 2019 року і включав:
- Intergalactic Emotional Breakdown
- Death Engine
- Velvet
- Virtual Punishment — у цифровій версії
ARTS безпосередньо пов’язував цей матеріал із принципом контрасту емоцій, який був присутній ще на Warehouse Memories.
Тому датування Intergalactic Emotional Breakdown 2020 роком, яке іноді зустрічається, також є неточним: оригінальний реліз належить до 2019 року.
Disco Inferno
У 2021 році I Hate Models запустив власний лейбл Disco Inferno.
Першим релізом став Disco Inferno 01, випущений 12 лютого 2021 року. До EP увійшли три композиції:
- Two Steps From Heaven
- Sad Groove
- Lazy In Hell
Назва лейблу добре відповідає загальній естетиці I Hate Models. У його концепції клубна музика розглядається насамперед через індивідуальне емоційне сприйняття: одна й та сама мелодія або ритм можуть викликати в різних слухачів зовсім різні спогади та реакції.
Disco Inferno дав Labadie можливість випускати музику поза календарем і стилістичними рамками сторонніх лейблів та поступово став центральною платформою його авторського матеріалу.
Werewolf Disco Club
Другим релізом Disco Inferno стала Werewolf Disco Club, що вийшла 24 вересня 2021 року.
Це окрема дев’ятихвилинна композиція, у якій важкий ритмічний фундамент поєднується з гіпнотичним розвитком і виразною клубною драматургією.
Werewolf Disco Club з часом стала одним із найбільш упізнаваних записів I Hate Models і продовжує залишатися серед його популярних композицій у цифрових каталогах.
Sexy Beast і вихід за межі techno
У 2023 році I Hate Models випустив спільну роботу з французьким електронним музикантом Vitalic — Sexy Beast.
Сингл вийшов 28 липня на RAW. і помітно відрізнявся від найжорсткіших робіт Labadie: оригінальна версія має значно нижчий темп і демонструє його інтерес до electro та іншої європейської електронної музики за межами hard techno.
Подібні проєкти важливі для розуміння I Hate Models: навіть після зростання популярності жорсткого techno він не перетворив сценічне ім’я на проєкт з одним фіксованим звучанням.
Forever Melancholia
Наприкінці 2024 року на Disco Inferno з’явився один із найзначніших релізів після дебютного альбому — Forever Melancholia.
Проєкт включає п’ять композицій:
- For My People
- Forever Melancholia
- Twin Souls
- Forgotten Future
- Nostalgica
Матеріал був написаний і спродюсований I Hate Models, а зведення та додатковий продакшен виконував Aasthma.
На Forever Melancholia звучання помітно прискорилося: Beatport відносить кілька композицій до Hard Dance / Hardcore / Neo Rave, а їхній темп перебуває приблизно в діапазоні 152–156 BPM. Водночас швидкий ритм знову поєднується з великими мелодійними темами та тією самою меланхолійною складовою, яка була присутня ще в Daydream і Eternal Loneliness.
Ремікси та робота з іншими артистами
Окрім власних релізів, I Hate Models регулярно працює як реміксер.
У його каталозі є офіційна версія Cover Me гурту Depeche Mode, переробка Look What Your Love Has Done To Me продюсера Perc, ремікси на Remco Beekwilder та інших представників електронної сцени.
У 2026 році він також зробив Never Alone Remix композиції ILLENIUM feat. Bring Me The Horizon — Slave to the Rhythm. Реліз з’явився 29 травня й став прикладом виходу I Hate Models далеко за межі традиційного techno-каталогу.
DJ-сети
Не менш важливою частиною проєкту є DJ-сети I Hate Models.
Його виступи рідко обмежуються одним піджанром. В одному сеті можуть послідовно з’являтися industrial techno, hard techno, acid, EBM, trance, rave, hardcore і більш мелодійні записи. Resident Advisor характеризує цей підхід як свідому відмову від жанрових обмежень: енергія може різко переходити від важкої ритмічної секції до атмосферної або мелодійної частини й назад.
I Hate Models також відомий фізично інтенсивною манерою поведінки за пультом. Маска, активний рух і емоційна реакція на власний сет поступово стали частиною його впізнаваного сценічного образу. DJ Mag у 2025 році окремо відзначив його сценічну енергетику та здатність поєднувати різні стилі.
Водночас коректніше говорити саме про DJ-сети, а не автоматично називати кожен його виступ live-set: основою міжнародної концертної кар’єри Labadie залишається діджеїнг.
Від клубного андеграунду до великих фестивалів
Кар’єра I Hate Models почалася всередині європейської underground techno-сцени, однак поступово масштаб майданчиків значно збільшився.
Він виступав на численних великих клубних і фестивальних подіях, а до середини 2020-х його географія включала, зокрема, Ultra Miami та EDC Las Vegas. DJ Mag розглядав ці виступи як показник того, наскільки hard та industrial-oriented techno вийшов зі спеціалізованого андеграунду на великі міжнародні сцени.
При цьому Labadie продовжує грати тривалі спеціальні програми. Одним із прикладів став Refract: I Hate Models All Night Long у Paris Expo Porte de Versailles — велика самостійна постановка з 360-градусною сценою та спеціально розробленою візуальною концепцією.
DJ Mag Top 100 DJs
У 2025 році I Hate Models уперше увійшов до основного рейтингу DJ Mag Top 100 DJs, посівши 79-те місце.
Редакційний профіль DJ Mag відзначив його як французького techno-діджея, відомого поєднанням сирої важкої ритміки, ейфоричних елементів і меланхолійного продакшену.
Цей результат не слід плутати з абстрактним «Alternative Top 100», який часто згадується в автоматично складених біографіях артиста: підтвердженим значущим результатом є саме дебют під №79 в основному Top 100 DJs 2025.
Музичний стиль
I Hate Models зазвичай відносять до techno та hard techno, однак його музику складно точно описати одним жанром.
У ранній дискографії особливо важливі industrial, EBM, acid і rave. У Totsuka No Tsurugi та Daydream помітний вплив trance; Midnight Cults стикається з wave і більш атмосферною електронікою; пізній матеріал дедалі активніше використовує hard dance та neo-rave.
Головним об’єднувальним елементом залишається не жанр, а побудова на контрастах.
Важкі distorted kicks можуть поєднуватися з м’якими pads і великими мелодіями; індустріальні шуми — з trance-арпеджіо; висока швидкість — із тривалими атмосферними вступами. У деяких композиціях напрям змінюється кілька разів у межах одного треку. Саме таку здатність перемикатися між «bruising rhythm» та атмосферними епізодами виділяє в офіційній біографії артиста Resident Advisor.
Меланхолія як частина музики I Hate Models
Одне з найстійкіших понять у каталозі Labadie — melancholia.
Вона присутня не лише в назві Forever Melancholia. Ще Daydream, Eternal Loneliness, Intergalactic Emotional Breakdown та інші ранні роботи будувалися навколо протиставлення клубної фізичної енергії та емоційно забарвлених гармоній.
Власний опис проєкту також пов’язує його музику з ностальгією, пристрастю, самотністю, меланхолією та жорстокістю, причому протилежні стани можуть існувати в межах однієї композиції або одного DJ-сету.
Тому часто вживаний щодо I Hate Models вислів «emotional techno» радше описує принцип побудови його музики, ніж позначає окремий офіційний музичний жанр.
Візуальний образ
Маска стала одним із найупізнаваніших елементів образу I Hate Models ще до пандемії COVID-19. Вона підкреслює дистанцію між приватним життям Guillaume Labadie та його сценічним персонажем, хоча говорити про повну анонімність артиста було б неправильно.
У міру зростання масштабів майданчиків візуальна сторона виступів ставала складнішою. У великих сольних шоу використовуються індустріальна та бруталістська сценографія, світлові конструкції й просторова постановка, однак візуальна частина підпорядкована музичній драматургії, а не існує як окремий елемент бренду.
Вибрана дискографія
- Warehouse Memories — EP, 2016
- Daydream — 2016
- Cyanure Dance — 2017
- Totsuka No Tsurugi — 2017
- State Of Control — EP, 2017
- Depeche Mode — Cover Me (I Hate Models Cold Lights Remix) — 2017
- Midnight Cults — 2018
- Spreading Plague — 2018
- L’Âge Des Métamorphoses — альбом, 2019
- Intergalactic Emotional Breakdown — 2019
- Disco Inferno 01 — 2021
- Werewolf Disco Club — 2021
- Vitalic & I Hate Models — Sexy Beast — 2023
- Forever Melancholia — 2024
- Twin Souls — 2024
Значення I Hate Models для сучасної techno-сцени
I Hate Models з’явився в середині 2010-х у момент, коли в європейському techno знову зростав інтерес до високої швидкості, індустріальної фактури, rave-естетики та trance-мелодики. Його ранні релізи стали частиною цієї трансформації, але Labadie відрізнявся тим, що не відмовлявся від відверто емоційних гармоній навіть у найжорсткішому матеріалі.
Daydream, Cyanure Dance, Totsuka No Tsurugi, State Of Control і згодом L’Âge Des Métamorphoses сформували впізнаваний підхід задовго до того, як hard techno та neo-rave отримали значно масовішу фестивальну аудиторію.
Пізніші релізи на Disco Inferno показують, що цей підхід не звівся до повторення формули раннього industrial techno. Музика стала швидшою й наблизилася до hard dance та neo-rave, але контраст важкої клубної енергії, trance-мелодики та меланхолійної атмосфери залишився центральною частиною I Hate Models. Саме ця здатність змінювати форму, зберігаючи впізнавану емоційну логіку, визначає його місце на сучасній електронній сцені.
