Enrique Iglesias
Валерій Міладович Сюткін (нар. 22 березня 1958 року, Москва) — радянський і російський співак, музикант, композитор та автор пісень, заслужений артист Росії. Широку популярність здобув як вокаліст гурту «Браво» у 1990–1995 роках, а після виходу з колективу побудував успішну сольну кар’єру.
З ім’ям Сюткіна пов’язані пісні «Вася», «Я то, что надо», «Московский бит», «Стильный оранжевый галстук», «Любите, девушки», «Дорога в облака», «7000 над землёй» і «Радио ночных дорог». Основою його музичної мови стали рок-н-рол, твіст, свінг, джаз і міська поп-музика середини XX століття.
Перші гурти та армійський ансамбль
Сюткін почав займатися музикою ще в підлітковому віці. У шкільних колективах він грав на барабанах і бас-гітарі, виконуючи пісні The Beatles, Deep Purple, Led Zeppelin та інших західних рок-гуртів.
У 1976–1978 роках він проходив військову службу на Далекому Сході як авіамеханік. Там Сюткін виступав в ансамблі «Полёт»: спочатку як музикант, а згодом і як вокаліст.
«Телефон», «Зодчие» та «Фэн-о-мэн»
У 1980 році Сюткін почав працювати з гуртом «Телефон», який пізніше став професійним гастрольним колективом. Із цим періодом пов’язані концептуальний магнітоальбом «Ка-Ка» і матеріал «Твист-Каскад».
У середині 1980-х музикант приєднався до гурту «Зодчие», де певний час працював разом із Юрієм Лозою. Серед записів цього періоду — «Дитя урбанизма» і «Пятая серия».
Після «Зодчих» Сюткін створив тріо «Фэн-о-мэн». У 1989 році проєкт записав альбом «Икра зернистая». На момент пропозиції Євгена Хавтана перейти до «Браво» Сюткін уже мав близько десяти років професійного сценічного досвіду.
Валерій Сюткін у гурті «Браво»
У серпні 1990 року Валерій Сюткін став вокалістом гурту «Браво». Євген Хавтан при цьому зберіг роль лідера, гітариста та головного композитора колективу.
За Сюткіна образ гурту помітно змінився. На перший план вийшла естетика стиляг, а рок-н-рол і біт почали поєднуватися зі свінгом, твістом і радянською міською культурою 1950–1960-х років. Сюткін не лише співав, а й писав тексти для нового матеріалу.
У 1990 році вийшов альбом «Стиляги из Москвы». До нього увійшли «Вася», «Я то, что надо», «Мне грустно и легко», «Добрый вечер, Москва» та інші пісні.
Наступним важливим релізом став «Московский бит» 1993 року з композиціями «Московский бит», «Стильный оранжевый галстук», «Как жаль» і «Пилот 12-45».
У 1994 році з’явився альбом «Дорога в облака». Заголовна пісня та «Любите, девушки» стали одними з найвідоміших робіт складу Хавтан — Сюткін.
Навесні 1995 року Валерій залишив «Браво», вирішивши розвивати власний проєкт.
«Сюткин и Ко» та «7000 над землёй»
Після виходу з «Браво» музикант створив гурт «Сюткин и Ко». Уже у 1995 році з’явився альбом «То, что надо».
Головним хітом нового етапу стала «7000 над землёй». Пісня дозволила Сюткіну швидко відокремити сольну кар’єру від репертуару «Браво» та сформувати власну концертну програму.
У 1996 році вийшов «Радио ночных дорог», до якого увійшли заголовна композиція, «42 минуты», «Дождь пройдёт» та інші пісні.
Далі з’явилися альбоми «Далеко не всё…» 1998 року та 004 2000-го. Сюткін зберіг зв’язок із рок-н-ролом, але поступово розширив аранжування завдяки джазу, свінгу та камернішому звучанню.
Rock & Roll Band і Light Jazz
У наступні роки Сюткін виступав із Rock & Roll Band, продовжуючи виконувати як сольний матеріал, так і пісні періоду «Браво». У 2012 році вийшов альбом «Целуйтесь медленно».
Із 2014 року окремий напрям творчості Сюткіна пов’язаний із колективом Light Jazz. У 2015 році з’явився альбом «Москвич 2015», у якому музикант звернувся до камернішого джазового звучання та пісень радянської естради.
Співпраця продовжилася проєктами «Олимпийка» та програмами пісень середини XX століття. Сюткін також підготував проєкт «Атмосфера» із джазовими версіями радянських пісень, однак його повноцінний випуск було відкладено через питання, пов’язані з авторськими правами.
Телебачення та викладання
Окрім концертної діяльності, Сюткін багато працював на телебаченні. Він вів програми «Два рояля» і «И снова шлягер», брав участь у музичних телепроєктах, а у 2019 та 2020 роках був наставником у шоу «Голос». Пізніше працював і в проєкті «Голос. 60+».
Із 2004 по 2015 рік Сюткін був художнім керівником естрадного відділення Московського державного гуманітарного університету імені М. А. Шолохова та викладав вокал.
У 2008 році йому було присвоєно звання заслуженого артиста Росії.
Музичний стиль
Основою музики Сюткіна залишається класична пісенна форма. Він поєднує рок-н-рол, твіст, свінг, джаз, блюз і поп-музику, уникаючи важкого рок-звучання та складних студійних конструкцій.
Його період у «Браво» тісно пов’язаний з естетикою стиляг, але сольна кар’єра помітно ширша за цей образ. У пізніших програмах дедалі більше місця займають джазові стандарти, акустичні інструменти та пісні радянської естради 1950–1960-х років.
Основна дискографія
З гуртом «Браво»
- 1990 — «Стиляги из Москвы»
- 1993 — «Московский бит»
- 1994 — Live in Moscow
- 1994 — «Дорога в облака»
Сольна кар’єра та власні проєкти
- 1995 — «То, что надо»
- 1996 — «Радио ночных дорог»
- 1998 — «Далеко не всё…»
- 2000 — 004
- 2012 — «Целуйтесь медленно»
- 2015 — «Москвич 2015» — з Light Jazz
Головні пісні
- «Вася»
- «Я то, что надо»
- «Московский бит»
- «Стильный оранжевый галстук»
- «Как жаль»
- «Любите, девушки»
- «Дорога в облака»
- «7000 над землёй»
- «Радио ночных дорог»
- «42 минуты»
- «Москва-Нева»
Валерій Сюткін і російський рок-н-рол
П’ять років роботи Сюткіна в «Браво» стали одним із головних періодів в історії гурту та сформували значну частину його репертуару 1990-х. Після виходу він не став повністю повторювати цю формулу, а поступово перевів власну музику від стилістики рок-н-рольного ретро до ширшого поєднання свінгу, джазу та класичної естрадної пісні.
Водночас пісні двох головних етапів його кар’єри — від «Вася» і «Московский бит» до «7000 над землёй» і «Радио ночных дорог» — продовжують становити основу концертного репертуару Сюткіна.
